Фінал Ліги Чемпіонів: Бариги проти здорового глузду

12:40, 08 мая
Фінал не для всіх - фото 1
Фінал не для всіх

Автор Без Табу розповідає - як і чому Київ шокував іноземців напередодні фіналу Ліги Чемпіонів, а також передбачає великі репутаційні ризики для столиці України.

Коли в УЄФА минулого року урочисто оголосили, що фінал Ліги Чемпіонів сезону 2017/18 відбудеться в Києві на НСК Олімпійський, одразу ж напросилася нотатка на полях: це свято не для нас і не по наших кишенях.

По-перше, жодній з українських команда так далеко зайти не світить, на дворі не дев’яності, а Лобановського давно немає серед живих. По-друге, фінал – це матч на нейтральному полі, його організацією займатиметься УЄФА, а це означає, що 80% населення України навіть найдешевшого квитка не змогли б придбати за бажання. Точніше, змогли б, але щонайменше два тижні хтось би перебивався з води на воду.

Проте ніхто і передбачити не міг, що за три тижні до фіналу на цінову політику жалітимуться не українці, а іспанці та англійці (до фіналу, нагадаємо, вийшли Реал та Ліверпуль). Причому скаржилися вони переважно не на УЄФА, а на фактичну приймаючу сторону в особі окремо взятих киян.

Фінал Ліги Чемпіонів: Бариги проти здорового глузду - фото 123724

інфографика - Еспресо

Справа в тому, що окремо взятим представникам малого та середнього бізнесу так закортіло нагріти руки на тимчасовому ажіотажі, що вони задрали ціни на оренду житла до небес. Дехто взагалі просить сто тисяч гривень за добу в однокімнатній квартирі (нехай і в центрі Києва) рівня європейського двозіркового готелю, яка в звичайні дні коштує в сто разів дешевше.

Звичайно, в даному випадку варто зробити певні зауваження. В кожному поважному місті під час нерегулярних, але масових та популярних заходів ціни на житло піднімаються завжди. Особливо з наближенням дня Х, коли вільних номерів в готелях та ліжок в костелах майже не залишається. Втім, навіть тоді ціна рідко перевищує звичну більш ніж в п’ять разів. Власники розуміють, що треба не лише зібрати вершки, а й не виставляти до потенційної клієнтури зависокі фінансові вимоги, бо так можна лишитися ні з чим.

Фінал Ліги Чемпіонів: Бариги проти здорового глузду - фото 123725

Київ, який шокує

В межі логіки вписався і минулорічний фінал Євробачення, який відбувся в Києві. Хтось, звісно, може списати відсутність ажіотажу на ринку житла та більш-менш стандартні ціни на географічні причини. Адже відбувалося дійство не в центрі столиці і навіть не на правому березі. Але справа в тому, що за наявності добре розвиненої підземки не так вже й принципово, де селитися (якщо вести мову про райони, близькі до станцій метро). В найгіршому випадку до пункту призначення можна дістатися за півгодини.

Втім, були і приклади, коли надто жадібні організатори перехитрували самих себе. Під час чемпіонату Європи з футболу 2012 року Рінату Ахметову та його нечисленному близькому оточенню вдалося добряче збагатитися, але не всюди. Хостели для українських міст, що приймали Євро-2012, тоді були явищем новим і невідомим, а в готелях ціни навіть на номери економ-класу накрутили до кількох сотень євро (деінде навіть за ніч, а не за добу). Розрахунок начебто був правильним: місцевої гостинності з квартирами/кімнатами в оренду всім не вистачить, а просто неба вимогливі європейці ночувати не схочуть.

Але на практиці виявилося, що світогляд еліти донецького походження простягається максимум до Павлограду. Вболівальники збірної Нідерландів, яка усі свої матчі грала у Харкові, подивилися на радянський рівень сервісу з мальдівськими цінами, махнули на нього рукою і розбили чималеньке наметове містечко в передмісті. Аналогічно вчинили і шведи, яким не треба було виїжджати з Києва, аби підтримати своїх безпосередньо на стадіоні. Вони із задоволенням оселилися на Трухановому острові, віддавши за вісім днів проживання по 130 євро – в будь-якому з київських готелів вони б за такі гроші навіть на півдня отримали хіба що дірку від бублика. Європейська раціональність навіть тут перемогла совкове бажання надурити «клятих капіталістів».

Останнє зауваження є дуже важливим, оскільки колишні піонери та комсомольці, що подалися до бізнесу, і досі мають суттєво викривлене уявлення про економічний стан окремих західних країн. Це в часи президентства Кравчука середня зарплата в Києві могла бути в кілька сотень разів меншою, ніж у Ліверпулі, промислово-портовому місті з чималим відсотком використання низькокваліфікованої праці. А станом на минулий рік середньомісячна зарплата у Великій Британії навіть до рівня 2500 євро у фунтовому еквіваленті не дотягувала, в той час як у нас відповідні органи взяли за звичку малювати суми в районі 300 євро з поправкою на окремі регіони. Пересічний портовий вантажник, для якого київський фінал може стати ледве не головною подією в житті, точно здуріє від таких контрастів.

Заступник міністра юстиції подає приклад

Найбільше веселить в поточній ситуації те, що любителі задирати ціни до небес за кілька днів до фіналу вже змушені будуть пропонувати свої апартаменти не за сто тисяч гривень, а максимум за тридцять. Бо завжди знайдеться добра душа, яка на крайній випадок допоможе англійцям чи іспанцям підселитися якщо не до однокурсника на Лук’янівку, то до тітки в Бучу. Дехто навіть зробить це безкоштовно – в інтернеті вже набирає ходи відповідний флешмоб. До нього з якогось дива вирішив долучитися і особисто президент Порошенко. Хоча зараз важко зрозуміти, чи Петро Олексійович схотів собі дармової реклами, чи дійсно прихистить когось із приїжджих у Козині.

Прикро те, що майже увесь київський позитив зразка 26.05.2018 швидко забудеться. А закутки за сто тисяч гривень на добу згадуватимуть довго навіть попри те, що ціну врешті-решт доведеться скинути. Ось так і формується репутація тієї чи іншої країни.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Публикации