Дональд – не Рональд: як і чому Трамп пішов шляхом Буша-старшого, а не Рейгана

16.07.2018, 10:00
Дональд Трамп плазує перед Путіним із початку свого президентсва - фото 1
Дональд Трамп плазує перед Путіним із початку свого президентсва

Оглядач Без Табу розповідає, чому від президента США не треба чекати рішучих дій під час зустрічі із ватажком країни-терориста Володимиром Путіним, а також про те, чому Трамп навряд чи зможе повторити успіх Рональда Рейгана.

Два роки тому порівняння Дональда Трампа з Рональдом Рейганом в історичній перспективі виглядало красиво та ефектно. І спільних рис начебто було чимало: до влади приходив немолодий кандидат від республіканців, який за своїм набором чеснот та життєвими поглядами був швидше шоуменом, ніж раціональним холоднокровним політичним діячем.

На користь аналогії говорив і непевний економічний стан державного утворення зі столицею у Москві. Адже саме за часів президентства колишнього губернатора Каліфорнії СРСР отримав потужний удар, після якого піднятися з колін елементарно не зміг.

Проте Рейган мав рису характеру, якою колишній медіамагнат похвалитися не може за визначенням. Він відчував, коли треба вийти з небезпечної гри зі стратегічним опонентом, а коли її взагалі краще не починати. Наступник Картера навіть нібито миролюбного Горбачова тривалий час тримав на відстані, доки його адміністрація не переконалася в тому, що ноги у радянського боввана не лише глиняні, а й достатньо тонкі. Навіть візит до Москви він дозволив собі лише у останній рік другої каденції, коли було зрозуміло, що його політична кар’єра добігає кінця. Під час відверто провокаційних історій на кшталт дипломатичного скандалу імені Гордієвського Білий дім державу з серпом та молотом на гербі або показово ігнорував, або поводився максимально холодно.

Трамп, у свою чергу, від самісінького початку дозволяв собі непристойно та регулярно плазувати перед Путіним. Так, від Америки Росії регулярно перепадають нові пакети санкцій як на особистому, так і на державному рівні, але за це дякувати варто швидше сенаторам та конгресменам. А президент на фоні постійних розмов щодо втручання спецслужб РФ поводить себе так, ніби нічого не відбувається. Здав на заклання Флінна, чиї грішки були надто очевидними, прибрав Тіллерсона с посади держсекретаря через непевність позиції по Росії – можна далі насолоджуватися життям.

І ось нарешті ФБР висуває конкретні обвинувачення дванадцяти кадровим працівникам ГРУ РФ, які позаминулого року у промислових масштабах здійснювали злами комп’ютерів членів виборчого штабу Гілларі Клінтон та інших членів Демократичної партії. Імена та прізвища злочинців оприлюднили, із доказовою базою жодних проблем нема, справа пахне міжнародним скандалом, який у більш дрімучі часи ледве не до неофіційного замороження дипломатичних стосунків міг призвести. Що робить в цьому випадку адміністрація Трампа? Висловлює невдоволення діями Кремля? Скасовує зустріч із Путіним у столиці Фінляндії, заплановану на 16 липня? Навіть не розраховуйте на це.

Подібною безпринципністю раніше відзначався наступник Рейгана Джордж Буш-старший. Особливо яскраво пригадується історія із прослуховуванням нової будівлі американського посольства у Москві. Про справжні масштаби безпрецедентно нахабної шпигунської акції навряд чи б хтось дізнався, якби Єльцину та його оточенню не захотілося наостанок боляче копнути верхівку КДБ та особисто Горбачова. Так-так, вам не здалося: відомий чекіст Вадим Бакатін з подачі першого президента РФ особисто передав схеми розміщення «жучків» до рук американців, які про щось здогадувалися, але не підозрювали, наскільки справи кепські.

Чи подумав Буш про те, щоб бодай обмежити контакти з радянською ще Росією? Аж ніяк, наприкінці липня 91-го він разом з дружиною не просто прибув до СРСР, а відпочивав у заміському будинку Горбачових у Підмосков’ї. А 1 серпня у Києві президент США і взагалі припустився однієї з критичних помилок, через які наступного року програв вибори Біллу Клінтону. Під час промови у сесійній залі Верховної Ради він закликав усіх присутніх не вести активну боротьбу за суверенітет, а мирно співіснувати під радянським дахом. Усі знають, що було потім: за три з лишком тижні, якраз на день народження Левка Лук’яненка, Україна остаточно перетворилася на незалежну державу.

Можливо, Буша приємно вразив несподівано широкий жест московських "конторських". Але якби було саме так, то радив би західний гість зовсім інше – відокремлюватися від союзного центру в кращих традиціях єльцинського вислову "беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути". Російська привабливість та приємність – річ оманлива. Там, де Рейган сказав би залізне "ні", його наступник продовжував демонструвати неоднорідність думок та входити до радянського ще фольклору завдяки замороженим курячим ніжкам з гуманітарної допомоги.

І схоже, що Трамп починає рухатися саме цим шляхом. Хтось запам’ятає його як неідеального президента, а хтось – як багатія, якому в фінальних титрах свого останнього фільму дякував за сприяння знімальному процесу особисто Леонід Гайдай. Він очевидно не вважає державне утворення зі столицею в Москві беззаперечною «імперією зла» і не готовий відмовлятися від старих звичок лише тому, що цього вимагає неписана частина посадових інструкцій. І його перебування у Білому домі, схоже, цілком логічно обмежиться однією каденцією.

Понеділок, звісно, розставить чимало речей по своїх місцях. Та на майбутнє все ж варто бути більш обережними з різноманітними прогнозами та аналогіями.

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...