День манкурта. День студента як приклад зневаги українців до власної історії

16:45, 17 ноября
І свого не цурайтесь - фото 1
І свого не цурайтесь / КМА

Останнім часом в українському суспільстві тема Іванів, що не пам'ятають не лише власного роду, але й власної культури та звичаїв, стала на диво актуальною, бо тиснути на нас почали з двох боків. І невідомо, що в підсумку переважить – "духовні скрєпи" чи "істинні західні цінності".

Узяти хоча б таке банальне свято, як сьогоднішній день студента. Щонайменше останні років двадцять нам намагаються нав’язати одразу дві дати святкування, які так чи інакше суперечать одна одній. Суспільство при цьому поділяється на три нерівноцінні групи, хоча помітними для неозброєного ока є лише дві. Хтось розстібає ґудзики на жакетах і охоче підставляє груди під вітер зі сходу, хтось робить те ж саме із вітром з заходу. І лише одиниці, до числа яких входить Гриць Якович, намагаються не звертати уваги на ці вітри, бо найсолодшим та найприємнішим для них є повітря батьківщини.

***

Колись давно Москва намагалася у напівофіційному вигляді нав’язати в якості дня студента 25 січня. Підстави для цього були цілком вагомими. По-перше, саме цього дня у 1755 році було відкрито навчальний заклад, який зараз зветься Московським державним університетом імені Ломоносова – для імперської системи освіти це було непоганим почином. По-друге, свята Тетяна ще з часів першого тисячоліття нашої ери вважалася берегинею для студентів. Матір Михайла Ломоносова за дивним збігом обставин звали саме Тетяною, і народилася вона саме 25 січня. Але якщо трошки розумітися на стародавніх звичаях, то неважко зрозуміти, що в ті часи імена новонародженим найчастіше давали відповідно до церковного календаря та днів янголів. Наприклад, Гриць Якович за умови збереження тієї традиції міг би бути зовсім не Грицем, а Марком, Платоном, Лазарем чи Семеном.

Невідомо, що під що намагався підлаштувати видатний вчений – день народження матері під день відкриття університету чи навпаки. Але свято прижилося. Для України в часи перебування під московським каблуком воно теж було цілком актуальним, проте чверть століття тому настав час шукати щось своє. Так, правда в тому, що кінець січня – дуже зручний час для святкування саме для студентів, бо майже всі вони в цей момент або перебувають на канікулах, або доводять до логічного завершення зимову сесію. Але якщо вже спалювати мости, то спалювати остаточно. Тим не менш, навіть зараз у деяких великих містах Лівобережжя налаштовані під аудиторію вікової категорії 30+ розважальні заклади планують на ці дні специфічну програму заходів. Є попит – є пропозиція, нічого нового.

***

У пошуках варіантів свого свята шукачі перейшли від однієї крайнощі до іншої. Чому на Заході день студента узялися святкувати саме 17 листопада, до пуття вам не скаже ніхто. Версій походження цього свята так багато, що на пальцях двох рук їх перелічити навряд чи можливо. Єдине, що відомо точно – остаточно популярним воно стало з півсотні років тому, коли лівацька частина студентства вирішила голосно нагадати про себе по всьому цивілізованому світу. Проте після потрапляння до США свято це перетворилося на черговий "день продажу китайського непотрібу за завищеними цінами". Парадокс в тому, що за океаном 17 листопада у канонічному вигляді не прижилося навіть серед представників численних діаспор – американці вшановують студентство у лютому ще з кінця 18 сторіччя (спитайте випускників Гарварду, вони не дадуть збрехати). Але принцип зіпсованого телефону спрацював ідеально.

У сучасній Україні Міжнародний день студента взагалі отримав цілком фарсове оздоблення у вигляді заходів у цілком радянському стилі. Скажімо, в університеті, в якому навчався Гриць Якович, було заведено кожного року день у день (якщо це не субота чи неділя була, звісно) влаштовувати пафосні зустрічі-звіти за участю представників місцевого управління освіти, а одного разу навіть під пильним наглядом заступника міністра. Огрядні тітки в огидних брючних костюмах непристойно яскравих кольорів зачитували з папірця цікаву лише їм інформацію – на скільки відсотків у порівнянні з минулим роком покращилася процент жирів у маслі відвідуваність лекцій, скільки студентів з технічних факультетів склали на відмінно іспит з історії України, скільки вдалося заробити за рахунок відкриття нових спеціальностей тощо. Потім починалася роздача грамот та інших непотрібних папірців до огиди правильним представникам старших курсів. Добре, що хоч про посвяту у студенти для першачків не забували.

Апогеєм трешу була так звана дискотека. Саме "так звана", бо за фактом це зазвичай була робота на телевізійну картинку. Ніякого алкоголю, ніякого тютюну, ніякої протестної музики. Масовка у півсотні душ, одягнута немов на шкільний випускний, танцювала хвилин п'ятнадцять повільні танці під ранню Ані Лорак та якийсь непотріб з російської Фабрики Зірок. Одного разу, щоправда, увімкнули I will always love you, але схожий на Майкла Еммета Уолша спостерігач невідомо звідки раптом сказав, що це "західне неподобство" треба вимкнути. Для тих, хто загубився в часі – Валерія Васильовича Лобановського серед живих вже не було. Заради правдоподібності картинки виряджену у парадні одежини масовку змушували ще хвилин десять пострибати під якусь погану російську пародію на євроденс і розганяли по домівках та гуртожитках.

Наступного ранку в ефірі одного з місцевих телеканалів виходив неймовірно пафосний сюжет довжиною хвилин у десять. Щоправда, вісім з них займало порізане на шматки інтерв’ю ректора, найбільш марнославної людини, яку тільки доводилося зустрічати Грицю Яковичу за своє життя. Ілюзія псевдорадянського спокою, мабуть, підтримується і досі, оскільки ректор не змінився. Путнього ж святкування не було ані посеред тижня, ані на вихідних, бо більшість студентів були приїжджими та мчали додому щонайменше заради поповнення згасаючих запасів провіанту. Не той час, не те місце.

***

А от тепер настав час моралі. Коли заходить справа про створення якихось національних особливостей або збереження культурної спадщини, то ми, українці, перетворюємося, на жаль, на націю манкуртів та ледачих телепнів. Нам просто ліньки зробити щось своє, ми починаємо долучатися до чужого. І дарма, бо наступні покоління через таке недбальство навіть не знатимуть про деякі видатні сторінки історії рідних країв.

Якщо вже Покрову водночас зробили офіційним Днем захисника України, то чому б не прив’язати до якоїсь важливої дати наш, ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ День студента? Нема до чого прив’язувати, кажете? Брехня, нахабна брехня. Ми маємо кілька чудових варіанти. Перший – 7 лютого. Саме цього дня 1577 року мала місце перша письмова згадка про Острозьку академію. Другий – 19 вересня. Саме цього дня 1991 року була відновлена у нинішньому вигляді Києво-Могилянська академія, яку ще 1632 року заснував Петро Могила. 20 січня 1661 р. – день заснування Львівського університету. Вибір таки є.

Хтось, звичайно, може зауважити, що у нас недостатньо стародавні освітні традиції. Гаразд, давайте рахувати. Найстаріший вищий навчальний заклад США (той самий Гарвард) засновано за чотири роки після заснування Києво-Могилянки, тобто 1636 року. Про Росію і говорити в цьому контексті нема чого. Так, в Західній Європі є значно старіші університети, але хто в нас хоча б колись рівнявся на Європу? Є лише два полюси – або Вашингтон, або Москва, і умовна Болонья чи Прага тут чомусь і близько нікого не цікавить.

Тож давайте хоча б трішки відійдемо від клятого мейнстріму і побудемо українцями, а не манкуртами-пристосуванцями, добре?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации