Час літати. Як реагувати на прихід Ryanair в Україну

Ryanair летить до України / Getty Images

Без Табу вітає прихід (приліт) Ryanair на український ринок та намагається розглянути цю подію з точки зору пересічного громадянина нашої з вами країни.

Весна начебто порадувала українців доброю новиною: найбільший європейський лоукостер Ryanair от-от має офіційно зайти на ринок авіаперевезень України. Міністр інфраструктури Володимир Омелян навіть назвав цю подію однією з найбільш визначних в житті країни за останнє десятиліття, і з ним буде важко не погодитися, якщо дивитися на ситуацію з певного ракурсу. Проте кричати «Перемога!» у даному випадку зарано і з певних причин навіть недоречно.

Перш за все варто зазначити, що абсолютній більшості українців від цієї новини не стало ані тепліше, ані холодніше. Це підвищення чи падіння ціни на гречку, цукор, горілку чи хліб може схвилювати суспільство не на жарт, оскільки вищезгадані товари користуються максимально можливим попитом. А появу в Україні дешевого авіаперевізника пересічний гречкосій зустріне хіба що реакцією з серії «помер Яким, і дідько з ним». Чому? А тому, що йому дешеві польоти або не світять, або просто не потрібні.

Статистика нібито стверджує, що протягом 2016 року близько чотирьох відсотків громадян України хоча б раз користувалися послугами повітряного транспорту. Раніше цей показник в кращому випадку був в півтора-два рази меншим. І ось тут саме час звернутися до історії, оскільки в останні роки існування СРСР пасажиропотік у порівнянні з першими роками правління Горбачова (не говорячи вже про більш сиву давнину) збільшився так само аномально. Родзинка в тому, що його збільшення співпало з четвертою хвилею радянської еміграції на Захід. І левова частка від тих десятків мільйонів, що скористалися послугами Аерофлоту та закордонних авіаліній, брала квитки в один кінець. Це дійсно була навіть не еміграція, а евакуація.

Щось схоже ми бачимо і в Україні після Революції Гідності #ВоздухЭмиграции

Чимало людей минулого року залишили країну, не маючи намірів повертатися сюди хоч на постійне місце проживання, хоч у якості гостя. Були серед них як ті, хто збирався шукати на новому місці можливості для професійного вдосконалення, так і типові «ковбасні емігранти», що довіку житимуть на допомогу з безробіття. Якщо відкинути цю групу осіб, то виходить, що відсоток українців, що більш-менш регулярно літають в обидва кінці, лишився сталим. І кількість «постійних клієнтів», на яких можуть розраховувати лоукостери, швидше за все варто вимірювати шестизначними, а не семизначними числами.

Можна, звичайно, зауважити, що квитки стануть значно доступнішими з фінансової точки зору. Але не варто забувати, що мова йде про країну, середня зарплатня в якій становить трохи більше за сто доларів. Любителі роздувати статистичні дані на радянський манер можуть говорити про 150 чи навіть про 200, але дві третини працездатного населення України на руки отримують зазвичай три-чотири тисячі гривень. Увага, питання: хто з них зможе легко відірвати від серця чверть чесно зароблених грошей за подорож туди і назад до умовного Берліну? Та майже ніхто, відверто кажучи, бо наявність в хаті хлібу та солі важливіша.

Можна також згадати і про те, що серед українців є чимало тих, хто може спокійно літати навіть класом «люкс» завдяки розміру гаманця, але не може цього робити через медичні протипоказання. Проте головним бар’єром все ж є не ціни чи хворе серце, а ментальність, що нагадує постійну величину. Певна кількість представників вікової категорії 40+ протягом свого довгого життя навіть у Криму не відпочивала, обмежуючись літніми польовими роботами на батьківських городах чи посиденьками із шашликами у заміських комплексах відпочинку. А за кордон їх і взагалі не тягне, бо ще у шкільні часи, коли на купюрах національної валюти було зображено Леніна, їм вбивали в голови удавані «жахи Заходу, що загниває». Великобританія? Франція? Ні-ні, ви що, краще вже дома посидіти, бо там повна бездуховність.

Так що виграє від змін на ринку авіаперевезень лише псевдосередній клас. Представники середнього класу на такі дрібнички уваги давно не звертають, а персонажі, що заробляють на місяць кількадесят тисяч гривень і люблять нахвалятися тим, що живуть у Києві (нехай і в орендованих квартирах), тепер зможуть потішити своє самолюбство. Причому тішити його вони будуть не стільки за допомогою здешевлених подорожей, скільки за рахунок розповідей про них в жанрі «я – молодець, всі інші – ідіоти». Це ми вже проходили неодноразово. Заздрити, звісно, недобре, але їм ніхто особливо і не заздрить.

Наостанок варто звернути увагу на приємну, але непомітну неозброєному оку дрібничку. Дехто цілком серйозно вважає, що активізація лоукостерів на українському ринку є ознакою невідворотного скасування візового режиму між Україною та ЄС. Wizz Air, наприклад, недарма планує відкрити чотири додаткових рейси до Польщі та Німеччини з Києва та Львова. Подібні ходи зазвичай не бувають ризикованими і мають місце лише після тривалих розрахунків. Так що можна цілком логічно зауважити, що перевізник розраховує на збільшення пасажиропотоку, яке неодмінно матиме місце за безвізового режиму.

Чим усе скінчиться? Давайте дочекаємося хоча б того дня, коли Ryanair дійсно запрацює в Україні. Поки що ж на порядку денному спільні прес-конференції у Києві та Львові, під час яких навряд чи доведеться почути та побачити щось нове. Але руку на пульсі тримати все ж треба.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!