Безкоштовне мистецтво. Радянська інтелігенція проти сучасної культури й ринкової економіки

Джамала дізнається, що про неї думає інтелігенція / Getty Images

Оглядач Без Табу пояснює, чому новини про високі гонорари Джамали та інших українських зірок за виступи на Євробаченні 2017 так знервували українську за формою, проте радянську за змістом інтелігенцію.

Чим менше часу залишається до початку Євробачення, тим більш напруженою стає ситуація навколо пісенного конкурсу. Хвилювань з приводу можливого інфраструктурного провалу, як це було напередодні Євро-2012, начебто немає, але приводів для песимістичних промов та дивних звинувачень все одно вистачає. Надто тоді, коли мова заходить про виділення державних коштів на певні потреби. Невдоволені знайдуться гарантовано, і часом їхнє незадоволення виглядає цілком трагікомічно.

Днями українські ЗМІ поширили новину про те, що Джамала, Руслана та ONUKA отримають від держави чималенькі гонорари за виступ перед багатотисячною аудиторією в Києві. Суми з багатьма нулями традиційно збентежили певну частину українського суспільства. Пересічний громадянин з консервативними поглядами традиційно висловив обурення з приводу марнотратства, але зробив це виключно в межах посиденьок з сусідами. А от деякі більш-менш відомі особи висловили своє обурення публічно. Висловили і цілком справедливо накликали на себе викид негативу.

Скажімо, відомий графоман письменник з неймовірним обсягом нереалізованих амбіцій Юрій Винничук вкотре вирішив виступити в якості затички для діжки. Типовий представник галицької богеми, який досі мріє стати української версією Олександра Солженицина, зауважив, що навіть зіркам недоречно платити сотні тисяч гривень в часи, коли на сході країни триває війна. Ці слова радісно підхопила і рознесла по всіх закутках купка прихильників літератора. От тільки коротка, але палка промова не принесла очікуваного ефекту.

Вогонь від Вінничука

Один радянський сатирик якось відзначив, що російські вчені стануть американськими вченими, якщо вивчать англійську мову. У нашому випадку цей принцип працює інакше: скільки б радянська інтелігенція не вивчала та не користувалася мовами, відмінними від російською, але вона все одно лишиться радянською. Для цих товаришів мистецтво за визначенням має бути доступним для народу та в принципі безкоштовним. І ніяка зміна епохи, нажаль, не спровокує зміни менталітету. Хоча нюансів, що мають кидатися декому в очі, вистачає.

По-перше, виступ на Євробаченні – це дещо серйозніше за участь у конкурсі самодіяльних колективів колгоспів Крижопільського району. Тут не відбудешся ширмою з ганчір’я та баяністом Василем Гавриловичем, який не знає жодної мелодії крім Підмосковних вечорів. Якби Винничук хоча б трохи розумівся на сучасних трендах, то знав би, що більша частина грошей дістанеться не умовній Джамалі, а її команді. Мова не лише про гонорари, але й про технічне оснащення. У часи, коли визначальну роль відіграють в тому числі високі технології, інакше не можна.

Просте пояснення, яке пан Вінничук не прочитає

По-друге, у словах пана Вінничука відчувається навіть не нотка, а повноцінна мелодія заздрощів (подібну логіку підтвердили на своїй сторінці брати Капранови).

На цей факт варто подивитися з двох ракурсів. З одного боку, поважного літератора несамовито засмучує той факт, що Джамала станом на травень 2017 року є значно відомішою в межах України персоною, ніж він сам. І хто його обскакав – якась, прости господи, кримська татарка, людина, що не може вважатися справжньою українкою, бо народилася та зростала на схід від Збруча!

Якби Юрій Павлович мав дійсно поганий настрій, він гарантовано озвучив би звичну для нього шовіністичну тезу на просторах українського сегменту інтернету. Але поки що він промовчав. Хоча багато хто здогадується про наявність подібних думок в його сивій голові – подібні прецеденти вже траплялися.

У кожного свій шлях / Razomfest

З іншого ж боку помітно й те, що Джамала зробила себе відомою не лише на батьківщині, але й в усьому світі. Так, культурна цінність Євробачення з самого початку існування пісенного конкурсу була сумнівною, але з точки зору політики переможниця зразка 2016 року влучила, що називається, у десятку.

Якщо ж на Заході спитати когось про Винничука, то навіть літературознавці що більш-менш спеціалізуються на пострадянському просторі, у відповідь запитають: «Вибачте, а про кого зараз мова?». В якості виключення хіба що поляки виступити можуть, що не дивно з погляду на історично-етнічні симпатії літератора.

Кінець кінцем, за останній час так і не знайшлося людини, що підказала б завзятому працівнику пера пошукати інший приклад для наслідування. Солженицина з його теоріями на тему «як нам облаштувати Росію» слухали хіба що люди на перонах залізничних станцій по дорозі з Владивостока до Москви, а можновладцям його філософія не те що не прийшлася до душі – вони навіть не намагалися її почути. Винничука теж не чують як на Банковій, так і на Грушевського, хоча він, здається, заради втілення в життя власних амбіцій навіть поплазувати перед новою владою готовий. Не чують в тому числі й через те, що Вінниця розташована на схід від Збруча, до речі.

А культура – річ все-таки важлива. Якщо не буде тієї ж Джамали, то доведеться громаді давитися «Грибами», Винниками, Потапами, Дорнами та іншим неестетичним непотребом. А іноді ще й непатріотичним, нажаль (долаючи сморід). І не жалійтеся потім на те, що під шумок в країні виросло чергове покоління манкуртів. Манкуртів, не знайомих в тому числі і з принципами ринкової економіки.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!