51-й штат: Пуерто-Ріко як парадокс внутрішньої і зовнішньої політики США

25.07.2017, 11:35
Асоціюватись чи не асоціюватись - фото 1
Асоціюватись чи не асоціюватись

Оглядач Без Табу на прикладі Пуерто-Ріко пояснює, чим відрізняється протекторат від окупації.

У світовій історії вистачає прецедентів, коли велика держава хоче без зайвих розмов узяти під свій цілковитий контроль маленьку, але не може зробити цього цивілізованим шляхом. Закінчуються зазвичай такі конфлікти інтересів війною та/або тривалою окупацією. Але буває й так, що стосунки між країнами дозволяють побачити в них не щасливу родину, а, так би мовити, коханців у завідомо нерівному становищі, не готових до шлюбу. Трапитися таке може навіть з США.

Що нам відомо про Пуерто-Ріко? За великим рахунком, небагато. «Ромовий щоденник» Хантера Томпсона, співак Рікі Мартін та урядовець Наталя Яресько та, можливо, ще кілька імен.

Пуерто-Ріко - державне утворення розташоване на однойменному острові у Карибському морі, а також на кількох сусідніх дрібних острівцях. Власною промисловістю в серйозних обсягах тут не пахне, заробити можна хіба що на туристах, що не дивно, бо природні умови тут дійсно нагадують рай. Середньорічний ВВП на душу населення тут не дотягує навіть до показників найбіднішого штату США, тому не можна сказати, що мешканці Багатого Порту (а саме так перекладається назва країни з іспанської) живуть дійсно заможно.

51-й штат: Пуерто-Ріко як парадокс внутрішньої і зовнішньої політики США - фото 60501

Проте від сусідів по Карибському басейну пуерторіканці відрізняються тим, що можуть розраховувати не на дружню, а фактично на хазяйську допомогу з боку Вашингтону. Їхні землі колись відійшли під контроль американців за підсумками перемоги у війні з іспанською короною, і більш ніж півстоліття Америка всебічно контролювала суспільно-політичне життя в Пуерто-Ріко. Місцевим, як і водиться, дозволили зібрати двопалатний конгрес, але реальне управління велося з материка, а посади генерал-губернатора і поготів до певного часу отримували виключно чиновники, яких надсилали з США.

Самим острів’янам такий контроль подобався не завжди – наприклад, під час Великої депресії доброзичливі куратори витиснули з щедрої провінції усі соки з точки зору ресурсів. Розмови про відокремлення стали значно гучнішими після Другої світової війни, коли місцевим державникам-сепаратистам цілком резонно видалося, що у Вашингтона буде недостатньо сил для утримання чергової фактичної колонії. Розумів це і президент США Гаррі Трумен, але з часів перемоги над Німеччиною та її союзниками і максимальним розширенням автономії минуло майже сім років. За цей час голова однієї з двох тодішніх супердержав навіть встиг пережити замах від рук вищезгаданих островітян.

51-й штат: Пуерто-Ріко як парадокс внутрішньої і зовнішньої політики США - фото 60502

25 липня 1952 року на вулицях Сан-Хуана та інших міст Пуерто-Ріко нібито настало свято. Після ухвалення нової конституції країна стала асоційованою територією США – американці більше не здійснювали всебічного контролю, дію їхньої конституції на цих землях була обмежено, а місцева система самоврядування отримала значно більше повноважень. За дивним збігом обставин, саме на початку другої половини минулого сторіччя сталося відносно стрімке зростання у деяких галузях промисловості, зокрема у фармацевтичній. Але щасливого життя на диво не вийшло.

З’ясувалося, що управлінці з пуерторіканців кепські, а рахувати гроші вони вміють ще гірше. З року в рік країна все надійніше і надійніше залазила в борги, сплатити які до останнього центу навіть регулярна допомога з боку «великого брата» не дозволяла. Станом на серпень позаминулого року боргові зобов’язання перед кредиторами перевищили 72 мільярди доларів, а за кілька місяців цілком логічно було проголошено дефолт. Губернатору не вистачило хіба що зробити здивований вираз обличчя і заявити щось на зразок «ці руки нічого не крали».

Не дивно, що місцевим мешканцям знову схотілося під крило Вашингтону, і вже в якості не асоційованої території, а п’ятдесят першого за ліком штату США. На черговому референдумі, який проводився кілька місяців тому, 97% пуерторіканців висловилися саме за такий подальший розвиток подій. Явка, щоправда, не дотягнула навіть до 25%, але якби народ активніше ходив на дільниці, то особливого впливу на результати не було б – абсолютна більшість так чи інакше воліє існувати під прапором зі значно більшою кількістю смуг та зірок, ніж є зараз.

При цьому на материку подібні ідеї сьогодні викликають щонайменше здоровий скепсис. Республіканська партія приєднання Пуерто-Ріко в якості штату не схвалює навіть гіпотетично, і номінальний голова держави Пуерто-Ріко Дональд Трамп давав це зрозуміти ще під час минулорічної президентської кампанії. У міністерстві юстиції теж не в захваті, бо доведеться знову переписувати конституцію, а цей процес, як відомо, забирає чимало часу та нервових клітин. При цьому Вашингтон все ж допомагає своїм неінкорпорованим територіям в межах можливостей – скажімо, нещодавно туди було відправлено колишнього міністра фінансів України Наталі Яресько, яка разом із своєю командою покликана дещо пом’якшити наслідки економічної кризи. Але в цілому все зводиться до старої української примовки: пішла б Килина за Мартина, та Мартин не бере.

51-й штат: Пуерто-Ріко як парадокс внутрішньої і зовнішньої політики США - фото 60503

Наостанок в цьому контексті напрошується цікаве порівняння. Пуерторіканці протягом кількох останніх десятиліть закликають США узяти їх з потрухами, але жаданої позитивної відповіді не чують. А деяким мешканцям Донбасу та Криму достатньо було протягом кількох днів прохати Путіна ввести війська, і троянський кінь російського виробництва миттєво заїхав до відчинених воріт. Парадоксальності ситуації додає ще один нюанс: якщо рівень життя мешканців Багатого Порту поступово зростав, то в Криму та на підконтрольній Москві частині Донецької та Луганської областей він стрімко обвалився за три роки.

Ви ще й досі не відрізняєте протекторат від окупації? Ну-ну.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...