100 років непорозумінь: Річниця бою під Крутами як привід похвалити українську пропаганду

Пам'ятаємо Герої Крут / ДемАльянс

Автор Без Табу переконує, що незнання історії не звільняє від відповідальності за те, що ворог цим незнанням скористався, та вважає, що «пізно» – краще за «ніколи».

100-а річниця бою під Крутами вселила в душі та серця українців певний оптимізм. Вселила дещо несподівано, оскільки зазвичай подібні дати є виключно приводами для певних політиків поговорити про патріотизм та правильний напрямок розвитку держави. Але зараз дійшло і до реальних справ. Дрібних і для когось непомітних, але все ж справ.

Навіть під час урочистостей було очевидним те, що чимало наших співгромадян не дуже добре знайомі з власною історію. Чому трьом сотням студентів довелося з останніх сил відбиватися від ворога, який переважав і майстерністю, і чисельністю? Чому регулярна армія не допомогла учорашній дітворі? Що взагалі коїлося тоді на українських землях, якщо це була не громадянська війна, в чому нас вперто намагалися запевнити свого часу радянські ще історики та пропагандисти?

Раніше ці питання висіли мертвим вантажем. Зараз же відповідні структури нарешті взялися за роз’яснення. Виявилося, що в Києві на початку 1918-го активно працювала «п’ята колона», а ресурсів армії УНР не вистачало для того, щоб встигати і там, і тут. Виявилося також, що війна була зовсім не громадянською, а за незалежність проти російських загарбників. Цей факт, відверто кажучи, мав стати очевидним ще під час обговорення антиукраїнської позиції відомого прихильника білогвардійців Булгакова. Але навіть серед тих, хто уважно читав колись «Білу гвардію» та дивився знятий за її мотивами фільм, не здатні були побачити простих речей.

Велика кількість невігласів не повинна дивувати. Колись під час регулярних екскурсій до музею Полтавської битви декого охоплювали суперечливі почуття через тих, хто не усвідомлював, на чиєму боці воювала в російсько-шведській війні більшість українців. І Мазепа у них був ренегатом, і Петро Перший – великим молодцем та «збирачем земель руських». Причому про причинно-наслідкові зв’язки люди просто не міркували, вони покладалися виключно на те, що їм казали в школі. Тому для прихильників «спеціаліста з вікон в Європу» ставав сюрпризом той факт, що шведи музейному комплексу допомогли значно більше за «державу-переможця».

Тепер хоча б на рівні шкільної освіти потроху наводиться лад. Питання ж не лише в тому, що в книзі написано, а й в тому, як це подає викладач. Скажімо, в «Оповіданнях з історії України» Мисана, підручнику для 5 класу, який станом на 2018 рік через свій формат видається архаїчним, Мазепа розглядається як персонаж позитивний. Але жоден школяр вже за два роки, під час вивчення історії XVIII сторіччя у програмі сьомого класу, не застрахований від того, що погляди педагога виявляться зовсім не проукраїнськими, через що він радитиме учням «менше звертати уваги на підручник і більше слухати вчителя». Автор свого часу пройшов через це, як і більшість його однолітків на промисловому Лівобережжі, скажімо.

На ЗМІ ж покладатися не варто і досі. Навіть не через суперечливість політичної позиції, а через елементарне небажання/невміння звірятися з фактажем. Деякі джерела минулого тижня написали, що 26 січня виповнилося сто років з дня захоплення бандою Муравйова (тією самою, яку намагалися зупинити, але лише затримали три сотні студентів) славного міста Києва. І все було б добре, якби мова не йшла про дату за старим стилем. А так хронологія викрутилася в нікуди, бо виходить, що у столицю загарбники увійшли за три дні до того, як наштовхнулися на опір героїв Крут (насправді це сталося півтора тижні потому).

Інфографіка від Інституту Національної Пам'яті

На щастя, в Україні все ж є кому займатися просвітою. І є кому допомагати. В очі кидається важлива дрібничка: Укрзалізниця призначила на 28 січня додатковий швидкісний поїзд за маршрутом Київ – Крути. Так, не електричку, а комфортний «Тарпан» з теплими вагонами та м’якими кріслами. Це був насправді приємний сюрприз, бо раніше ми не могли похвалитися бажанням реалізовувати туристичний потенціал хоча б на внутрішньому рівні.

Потяг на Крути

Можна, звичайно, помріяти про подальший розвиток інфраструктури, але розставити все по місцях треба спершу не в клозетах, а в головах.

Тому паралель між Крутами та Революцією Гідності проводиться абсолютно доцільно. В тому числі й через те, що Майдан все-таки переміг. Можна, звісно, послатися на те, що в Києві чотири роки тому було значно більше людей, які бодай якусь підготовку для якісного бою із псами режиму Януковича. Але головний ворог – зовнішній – лишився незмінним, і найбільш болючі (нехай і фантомні) удари шматками бруківки та опіки від коктейлів Молотова отримав зовсім не «Беркут», а Кремль. Такі болючі, що досі пече. А далі битимуть ще сильніше, причому не лише Україна та українці.

Незнання історії не звільняє від відповідальності за те, що ворог цим незнанням скористався. І сутність проблеми ховається не лише в творах умовного Булгакова чи написаних абияк підручниках історії – це питання є глобальним, а не локальним, бо система розпізнання «свій - чужий» в голові українця працює поки не завжди правильно.

Але герої, як відомо, не вмирають.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!