Зростаючи разом. Як членство в Євросоюзі змінило Чехію та Словаччину

03.05.2017, 13:00
День, який змінив усе - фото 1
День, який змінив усе / Getty Images

Без Табу розповідає, як євроінтеграція допомогла колишнім радянськім сателітам стати на ноги.

Ще за часів правління Януковича прибічники євроінтеграції України пояснювали свою позицію дуже просто: Росія, звичайно, може в будь-який момент відсипати грошенят або піти на якісь інші поступки, проте, в разі взаємодії лише з колишньою «метрополією» не варто розраховувати на якийсь відчутний прогрес та реформи. В якості позитивного прикладу всебічної співпраці із Заходом наводилися країни, що лише на початку нового століття стали членами Євросоюзу в рамках п’ятого за ліком планового розширення. Ніхто не міг їм обіцяти, що шлях до добробуту не буде тернистим. Але вони принаймні могли розраховувати на допомогу від нових партнерів в необхідних обсягах.

Лідери Празької весни та Оксамитової революції Александер Дубчек та Вацлав Гавел - фото 44843

Лідери Празької весни та Оксамитової революції Александер Дубчек та Вацлав Гавел святкують перемогу / Getty Images

За приклад в поточній ситуації можна узяти Чехію – державу в порівнянні з Україною невеличку, але значно заможнішу історично. Звичайно чотири десятиліття радянського панування наклали на місцеву економіку відбиток, стерти який було дуже непросто.

Після Оксамитової революції команді, що прийшла до влади разом з президентом Вацлавом Гавелом, довелося боротися зі шкідливими анахронізмами. Колись чеську промисловість було зорієнтовано на військовий напрямок, але холодна війна скінчилася навіть раніше за розпад СРСР. Тепер же ж треба було не лише зайнятися конверсією, але й підлаштовуватися під нові-старі європейські порядки.

Частка промисловості у місцевому ВВП станом на 1990 рік складала 62 відсотки. І це при тому, що на балансі висіла ще й переважно аграрна та дещо відстала в технічному плані Словаччина. Нова влада мала йти на неминучі та непопулярні, але рішучі кроки. Підприємства, витрати на які перевищували прибутки, припиняли роботу, але для їхніх колишніх працівників достатньо швидко знаходили нові робочі місця.

Словаччина стає незлежною - фото 44839

Словаччина стає незлежною / Getty Images

Зі словаками довелося оформити цивілізоване розлучення за всіма правилами, причому ініціаторами були «молодші брати» – мовляв, до спільної мети нам краще рухатися нарізно, ніж тягнути одне одного вбік. Тут варто забігти наперед і зауважити, що словацьке бажання справдилося на сто відсотків, оскільки до складу ЄС одного чудового дня (а саме 1 травня 2004 року) потрапили обидві держави.

Матінка-Європа не полишала напризволяще країну. Власне кажучи, поважне панство, що засідало у Брюсселі, ще з початку 90-х готувало до вступу в свої лави держави, що колись входили до соцтабору. Чехи виявилися найбільш здібними учнями, оскільки вже 1995 року їх прийняли до Організації економічної співпраці та розвитку – подібне визнання було добрим знаком. Курс крони, яка гепнулася нижче за плінтус після розпуску Союзу економічної взаємодопомоги, на той момент вдалося стабілізувати. Частка промисловості у ВВП вже ледве-ледве перевищувала третину, а економіка почала зростати в середньому на 6-7 відсотків щорічно.

Життя без потрясінь - фото 44842

Життя без потрясінь / Getty Images

Жодна діжка меду, звісно, не обходиться без ложки дьогтю. Наприкінці двадцятого сторіччя Чехія постраждала від своєрідної «хвороби зростання». Тимчасова економічна криза спровокувала різке збільшення кількості безробітних, інфляція станом на 1998 рік сягнула майже 11 відсотків. Це хоч і не 20,8% (цифри на момент першого року життя нарізно зі словаками), але все одно критично. Проте усе обійшлося – завдяки втручанню західних партнерів ситуація доволі швидко стабілізувалася. Вже 1999 року інфляція зменшилася у п’ять разів, ВВП знову почав зростати, а обсяг закордонних інвестицій невпинно збільшувався.

До Євросоюзу чехи вступали з вражаючим багажем. Середня зарплатня в районі 500 євро тоді могла декого не вразити, але не всі нові члени ЄС мали привід похвалитися хоча б такою сумою. Сальдо зовнішньоторговельного балансу теж стрімко пішло у плюс навіть незважаючи на те, що на енергоносії щороку доводиться витрачати шалені гроші. Протягом останнього століття (якщо, звісно, винести за дужки кризу 2008-09 років, що накрила увесь світ) в економіці спостерігається швидше зростання, ніж гальмування. Скажімо, середня зарплатня вже зросла суттєво і станом на 2011 рік складала тисячу євро з невеликими копійками. А інвестиції держав-партнерів вже вимірювалися не мільйонами, а мільярдами у іноземній валюті.

Словаччина, до речі, зробила ще більш стрімкий стрибок на початку минулого десятиліття. Країна, яка на момент цивілізованого розлучення з чехами вважалася одним величезним селом, що зможе вижити хіба що за рахунок експорту сільськогосподарської продукції, раптово почала розвивати власну промисловість. На момент вступу до ЄС словаки, як і сусіди, мали позитивне зовнішньоторговельне сальдо, а автомобілі та інший транспорт складали трохи більше 40 відсотків від загальних обсягів імпорту (для порівняння, продукти харчування сумарно ледве перевалили за позначку у 20%). Частка сільського господарства у ВВП країни до 2008 року суттєво знизилася і складала 3.8%. Проте статус «молодшого брата» зненацька дався взнаки і тут: на відміну від Чехії, словацька економіка іноді рухається не вперед, а назад, або ж просто стоїть на місці.

Шлях окреслено - фото 44841

Шлях окреслено / Getty Images

Прогрес двох республік не був би можливим без допомоги американських і особливо європейських партнерів – це головне, що мають зрозуміти представники нової української влади. Адже чехи і словаки на власному досвіді впевнилися у тому, що наведена вище «антимосковська» теза є стовідсотково правдивою. Цілковита свобода завжди є кращою за золоту клітку, і сумніватися в цьому не варто.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации