Найпростіший план. Як Америка виграла Холодну війну

Гаррі Труман знав, як знищити "Імперію зла" / Getty Images

3 квітня 1948 року сталася знаменна подія, яка заклала основи наявного нині світового порядку.

Дехто іноді всерйоз замислюється над непростим начебто питанням: яким чином США без єдиного пострілу примудрилася виграти Холодну війну, знищивши могутній СРСР? І справді, Вашингтону якось не доводилося показувати зуби головному стратегічному супротивнику, якщо не враховувати Карибську кризу. Американці вчинили значно розумніше – вони позбавили СРСР простору для маневрів і не дозволили після перемоги у Другій світовій війні підім’яти під себе усю Європу. Причому зробили вони це задовго до того, як мирні радянські кораблі відправилися до Куби.

Щоб остаточно та невідворотно схилити на свій бік держави Старого Світу, США мали зробити «пропозицію, від якої не можна відмовитися». Оскільки війна практично не зачепила Америку, уряд міг дозволити собі виділити чималі кошти на відновлення зруйнованих міст та майже помножених на нуль економік по той бік океану. В чергу за допомогою ставали усі, починаючи з денацифікованої вже Німеччини. Шанс розжитися грошенятами мали навіть ті, хто в період з 1939 по 1945 роки знаходився на другому плані і фактично не подавав ознак життя.

Проте матеріальна допомога з західної півкулі не була стовідсотковим проявом благодійності. Вашингтон вимагав виконання однієї-єдиної, але дуже важливої умови: країни, що отримують фінансування за планом Маршалла, повинні прибрати з власних урядів абсолютно усіх комуністів. Можна було за бажанням підрізати крильця і представникам інших лівих політичних сил, але вони в той час були здебільшого непомітними та в політичне життя майже не втручалися. Прохання США було виконано не те щоб оперативно, але сумлінно – наприкінці третього року мирного повоєнного життя у Західній Європі жодного комуніста серед членів урядів не було.

Яким бачили "План Маршалла" в СРСР

Варто зазначити, що сімдесят років тому 13 мільярдів доларів (а саме стільки США зголосилися виділити на відновлення Європи) були значно більшим багатством, ніж за сучасними мірилами. Розподіл коштів тоді особливих нарікань не викликав. Скажімо, німцям перепало лише 1,3 мільярди, хоча жодна країна не постраждала так, як Німеччина. Але тут треба було звертати увагу на супутні фактори. По-перше, колишній агресор був змушений сплачувати репарації країнам-переможцям. По-друге, найбільш зруйновані міста опинилися переважно у радянському секторі окупації. Про те, що СРСР відмовився брати участь у цьому проекті, можна здогадатися навіть без наведення додаткових фактів. Тому на виплатах одному зі стратегічних партнерів вдалося зекономити.

Кому пощастило більше? Британії перепало 2,8 мільярдів, і цього з головою вистачило для того, щоб достатньо швидко відновити понівечену інфраструктуру, яка добряче постраждала від німецьких бомбардувань. Франція отримала на 300 мільйонів менше, Італія – приблизно стільки ж, скільки й Німеччина. Цілісінький мільярд перепав навіть голландцям – не в останню чергу в якості компенсації за звірства нацистів проти місцевого населення і особливо євреїв.

Яким бачили "План Маршалла" в Німеччині

3 квітня 1948 року сенат США ухвалив закон про економічну співпрацю, а вже наступного дня на рахунки країн-реципієнтів почали надходити жадані кошти.

Насправді лояльність Європи коштувала Америці не 13 мільярдів, а значно дорожче. Неймовірна щедрість призвела до того, що чверть століття потому, під час першої президентської каденції Річарда Ніксона долар навіть не впав – він стрімко обвалився. Це падіння спровокувало девальвацію та відмову від золотого стандарту, а також призвело до нетривалої економічної кризи, що ускладнилася непростим становищем на нафтогазовому ринку. Але зараз навряд чи варто про це жалкувати, оскільки перемога у Холодній війні цілком компенсувала усі втрати та ризики. За великим рахунком, західний світ у сучасному вигляді сформувався саме завдяки небанальному рішенню Гаррі Трумена та його оточення.

Країни, що не пристали свого часу на американські умови, тоді здебільшого не мали беззаперечного права голосу. Радянський Союз вже встиг узяти під контроль усю Східну Європу і почав вибудовувати власну систему. Дуже скоро з подачі Москви буде засновано Союз економічної взаємодопомоги – пародійно-нежиттєздатну організацію, на пам'ять від якої лишилася хіба що будівля на Кутузовському проспекті в Москві.

Нікого зараз не дивує, що представники так званого соцтабору після розпаду СРСР суттєво відставали від «американських сателітів» за показниками економічного розвитку. Невідомо, що б було, якби умовна Польща або Чехословаччина отримала допомогу за планом Маршалла. Але, мабуть, гірше від цього точно б не стало.

Ця історія викликає цікавість саме зараз перш за все тому, що схожу допомогу останнім часом отримує Україна. Щоправда, умови її отримання є значно жорсткішими, ніж колись, і самим лише виключенням комуністів з уряду тут не відбудешся. І добре, що ми маємо показові приклади вдалої взаємодії з Америкою на Заході. Ті ж голландці, які вперто протестували проти підписання асоціації України з ЄС, навряд чи почували б себе так чудово, якби їхній уряд сімдесят років тому не погодився взяти участь у плані Маршалла.

Було б тільки чим похвалитися.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!