Зараз кожен повинен робити своє

16 января, 14:18
Тримаємо стрій - фото 1
Тримаємо стрій / ЗСУ

Маневрена оборона – це коли генерал може рухати свої війська туди куди потрібно: якщо треба – вперед, якщо треба назад. Так казав у своїх мемуарах Манштейн – один з найвидатніших полководців гітлерівської Німеччини.

Якщо ви поцікавитесь історією Другої Світової, то можете побачити що багато вкрай болісних поразок відбулося в наслідок неготовності приймати складні рішення. Так Гітлер спʼянілий після бліцкригу у Франції (здійсненого за задумом Манштейна) в подальшому не готовий був дозволяти своїм арміям відступати, коли це було необхідно. Його наказ стояти до кінця під Сталінградом, коли радянські війська вже брали їх у кільце, коштував вермахту сотень тисяч життів і значно прискорив поразку, але нічому не навчив самого Гітлера. Сталін же взагалі сипав подібними наказами всю першу половину війни, за що радянська армія заплатила найбільшими втратами серед усіх учасників. Якщо можна зробити з цього якийсь один висновок то він звучав би так: не пливи за чи проти течії (звиклої до перемог громадської думки) – пливи туди куди тобі потрібно.

Так, Гітлер блискуче взявши Францію не знав що робити далі, у разі якщо Британія не піде на мир. Він не зміг завадити їй евакуювати своїх солдат в Дюнкерку і не готовий був її швидко захопити через брак авіації і флоту. Але і воювати на два фронти теж готовий не був. Тактика терору у вигляді авіанальотів над чужою, обладнаною ППО, територією вирішальних результатів не дала. Що було далі ми знаємо.

Я особисто не знаю всіх деталей по ситуації в Бахмуті зараз, але у нас явно не все добре в Соледарі і все більше тривожних новин з Кліщиївки. Це можуть бути як тимчасові складнощі, так і потенційне отримання ворогом можливості блокувати логістику наших сил в Бахмуті.

Якщо реальністю є перший варіант – то нічого не потрібно змінювати. Якщо другий – то варто зрозуміти чи подальше утримання за будь-яку ціну веде до стратегічної мети. Біль від окремих битв часто її затьмарює і ми забуваємо, що кінцева мета – це відновлення кордонів 1991-го року. І це не спринт – це марафон. І добіжим ми його якщо будемо знищувати ворога ефективніше ніж він нас. Значно ефективніше. І так аж до повного мілітарного виснаження росії. Бо бліцкриг у них не вдався і ми уже давно воюємо на виживання. І поки що, наша перевага – це не кількість зброї чи солдатів, а їх якість і мотивація. Тому наших солдатів, зброю і їх мотивацію треба берегти і виснажувати ворога. І іноді для цього потрібно приймати непопулярні рішення. Бо сила проявляється не тільки підчас тріумфів. Сила – це плити туди, куди треба тобі, попри обставини.

В лютому ми мудро не стали зустрічати ворога на кордоні, а розтягнули його логістику, запустивши в глибину і зустрівши там де було вигідно нам. І це було рішення не про зраду Чернігова чи Сум. Це було рішення про нанесення асиметричної шкоди в нерівному бою задля збереження стратегічнох перспективи.

Я не турбую зараз тих, хто приймає такі рішення, бо не хочу віднімати дорогоцінний час. Для мене головне, щоб воно було оптимальним для нас в поточній реальності. Бо нам потрібно виграти війну, а для цього іноді потрібно організовано відступати на більш вигідні позиції. А іноді - стояти до кінця.

Я не знаю, яке рішення буде прийняте. Але я прийму його. Головне, щоб за ним стояло бажання перемоги у війні, а не страх поразки у битві.

Зараз кожен повинен робити своє. І, якщо ви не воюєте, краще витратити свій час на роботу і допомогу ЗСУ.

Більшість попреденіх рішень привели нас туди де ми є - в точку, яка здавалась вкрай оптимістичною всього десять місяців тому. Тому давайте лишимо оцінки часу та історикам, а самі трохи попрацюємо на перемогу. Кожен на своєму місці.

фейсбук Віталія Дейнеги

Публикации