Запорожець за Невою. Які небезпеки приховує в собі українська поп-культура

12.10.2016, 17:05
Громадяни, будьте обережні - фото 1
Громадяни, будьте обережні

Чим завинили Олег Винник та SunSay. Удавана миролюбність та показовий несмак – як небезпечні тенденції вітчизняного шоубізу.

Сьогодні не буде жодної в’їдливої аналітики та купи незрозумілих цифр. Не буде довгих історичних екскурсів, які декому можуть здаватися незрозумілими і нецікавими. Лише дві історії про злочинний та в чомусь навіть небезпечний культурний несмак пересічних українців.

Історія перша, культурна. Ні для кого не є таємницею той факт, що Полтава вважається духовною і навіть певною мірою культурною столицею України (якщо того не знали, Вам сюди). Але останнім часом щонайменше з культурою тут зовсім кепсько. Справа в тому, що місту з населенням у триста тисяч душ хронічно не вистачає великого концертного майданчику. Стадіон, здатний вмістити 8-9 відсотків населення, начебто і є, але у холодну пору року там точно не поспіваєш і не потанцюєш. Лишається палац дозвілля "Листопад" на 1200 місць, який відкрили у 2003 році. Але навіть цей невеличкий палац збирає аншлаги здебільшого під час виступу усякого непотребу.

Слово полтавчанину

Тут варто зауважити ось що: Гриць Якович в плані музики є людиною непростою, нехай і неперебірливою. Принаймні Джеймса Діна від Діна Ріда відрізняти на слух вдається легко. Але про такого виконавця, як Олег Винник, літературознавець не чув до учорашнього дня. І краще б не знав, бо отримав такий культурний шок, від якого навіть передозування кофеїном не рятує.

Описати це явище поп-культури можна дуже просто: диявол узяв тіло Валерія Дятлова (більше відомого як Лері Вінн) і запхав у нього душу Стаса Михайлова, додавши до цього відповідний репертуар. Видовище, чесно кажучи, не з найприємнішим, а на слух і поготів.

Влучне зауваження відомої дослідниці «русського миру»

Треба розуміти, що у кожній країні є якийсь свій специфічний низькопробний жанр. В Америці цю нішу давно та надійно займає кантрі, що вважається там музикою для селюків та реднеків. Але якщо треба швиденько перезапустити кар’єру, то кращої ідеї, ніж альбом у жанрі кантрі, придумати важко – спитайте Ненсі Сінатру, вона не дасть збрехати. Та й рівень виконавської майстерності там достатньо високий. Послухайте для прикладу, скажімо, кілька пісень Віллі Нельсона і спробуйте потім знайти подібного йому виконавця по наш бік Атлантики – це буде непросто, якщо взагалі можливо.

В українському випадку мова і взагалі йде не про веселу та живу пісеньку "під народну творчість", а про такий собі "блатнячок" без кримінального підтексту, ідеальний контент для умовного Радіо Шансон. Хтось навіть може зауважити, що колись щось подібне співав Михайло Шуфутинський. От тільки колоритний бородатий здоровань мешкає, як і належить порядному єврею, в Америці, є доларовим мільйонером та має власну студію звукозапису. А Винник змушений дванадцять місяців на рік кататися з концертами по всій країні, та ще й з квитками з середньої вартістю в районі кількох буханок соціального хліба. Даруйте, але зараз в деяких дорогих ресторанах можна знайти цікавіших співаків – навіть тих, що за двісті гривень за вечір співають "Ах, какая женщіна, мнє б такую".

Один з шедеврів пана Винника. Дивитись на власний страх і ризик

Якщо ж згадати про те, що, як виявилося, не так давно телевізійна версія концерту Винника йшла на опальному каналі «Інтер» (причому йшла у найсолодший час – ввечері у суботу), висновок може напроситися лише один: не буде нам добра, доки музичні смаки країни на глобальному рівні визначають гривнею підстаркуваті комірниці та прибиральниці на режимних об’єктах. Так-так, ті самі, що пережили перше справжнє кохання ще за живого Брежнєва.

Історія друга, політична. Ви не повірите, але тут в якості епізодичного героя теж фігурує Борис Гребенщиков. Після того, як Верховна Рада начисто завалила проект постанови про заборону гастролей російських діячів культури на території України, невдоволені патріоти почали шукати мішені для атаки. І наштовхнулися на БГ, який вирішив проїхатися нашими краями з новим музичним проектом. Не годиться, мовляв, пускати сюди старого бородатого гуру, бо ще антиукраїнську пропаганду тут влаштує!

Але виявилося, що загавкали поборники не на те дерево. Гребенщиков з кожним роком намагається робити свій репертуар все більш аполітичним – людині, що за своє відносно довге життя відвідала з півдюжини його концертів, важко це не помітити. Та й приїжджає Боб в Україну заради специфічної аудиторії – тієї самої, яка чудово знає, що і в кого він поцупив під час написання тієї чи іншої пісні, але продовжує віддано заповнювати хоча б частину залу. Хтось через силу звички, а хтось тому, що з таким хедлайнером на сцені ніколи не буває сумно.

Політика? Було, було, сказав щось не те кілька разів з приводу України в деяких інтерв’ю. Але якщо вже СБУ не заборонила йому в’їзд, то чи варто чіплятися? Навряд чи, особливо з урахуванням того, що серед громадян України вистачає більш небезпечних суб’єктів.

Хороший приклад подібного суб’єкта – Андрійко Запорожець, більш відомий публіці як SunSay. Більшість українців дізналася про його існування під час доленосного минулорічного відбору на Євробачення, який в підсумку виграла Джамала. Виграла не в останню чергу через те, що Руслана на правах давньої переможниці Євробачення вщент розбила образ "сонячного хлопчика" кількома незручними питаннями на тему патріотизму та війни. Ще тоді подумалося, що людина, яка називає себе в прямому ефірі не українцем, а громадянином України, є на диво підозрілою. Але це були лише квіточки.

Руслана про те, чого бракує SunSay

Згодом виявилося, що SunSay активно гастролює російськими містами та іноді збирає аншлаги. Але збирає не стільки за рахунок своєї творчості (яка цілком подібна до сироїдіння – зрозуміла лише неформальній молоді, а іншим заходить на любителя), а за рахунок політичної позиції.

Пам’ятаєте гарну за великим рахунком звичку Юрія Шевчука спілкуватися з публікою під час концерту за допомогою провокативних запитань? Так от, Запорожець давно узяв цю тактику на озброєння задля донесення до публіки двох повідомлень. Перше – в Україні триває громадянська війна, росіян тут немає. Друге – росіяни та українці є одним народом. Причому доносяться ці повідомлення однаково інтенсивно як в Росії, так і в Україні – російські прихильники творчості пана Запорожця цього навіть не приховують. Мовляв, дивіться, кляті хохли, є і у вас нормальні митці, не те що усякі там Положинські та Горбунови!

Увага, питання: хто з двох вищезгаданих представників творчої інтелігенції в даний момент є більш небезпечним для України? Підстаркуватий громадянин Росії, що приїжджає невідомо в який раз заспівати "Город золотой" перед аудиторією, життєві та політичні погляди якої не змінити вже ані вправо, ані вліво? Чи молодий громадянин України, який позиціонує себе як кумира молодого покоління та вбиває своїм прихильникам в голови зі сцени мантру "Росія нам друг, товариш і брат, шо не ясно"?

Відповідь не просто очевидна – вона занадто очевидна. І біда в тому, що на концерт Запорожця, скажімо, в Дніпрі, який заплановано на 30 листопада, дістати квитки ввечері 11 жовтня вже було майже неможливо (якщо, звісно, вірити деяким фірмам, що їх поширюють). Вибачте, але інакше як #Зрада це назвати не виходить.

А десь у Москві зараз плаче гіркими сльозами колишній золотий голос колишньої Партії Регіонів цариця Клеопатра Таїсія Повалій. Плаче і питає невідомого в кого: "А що, хіба так можна було?".

Тож будьте здорові і не хворійте, любі мої.

На додаток - трохи красномовної статистики від фахівців - агенціі Карабас

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации
Загрузка...