Духовність, що відлітає. Головна біда сучасної Полтави

Полтава святкує день народження / Станіслав Майзус

Роздуми до дня народження Полтави

Нехай вже вибачають мене львів’яни, але є в Україні місто, яке підходить для релаксу значно більше за Львів. Статус духовної столиці не можна отримати лише за красиві очі, і Полтава його заслужила.

Неважливо, яким чином ви потрапляєте до міста – залізницею, рейсовим автобусом чи на власному автомобілі, але в певний момент у вас неодмінно починає боліти голова. Це насправді хороший знак: за рахунок аномальної в порівнянні з іншими обласними центрами кількості зелених насаджень рівень кисню у повітрі тут вищий за стандарт. Якщо перетерпіти кілька хвилин і звикнути, то дихати буде значно легше. Якщо Ернест Хемінгуей говорив "побачити Париж і померти", то після першого ж глибокого полтавського подиху, навпаки, хочеться жити новим життям.

Полтава вміє дивувати. На перший погляд - це місто здається на диво простим та передбачуваним – навіть транспортна розв’язка, за великим рахунком, заточена під один кільцевий маршрут, а з центральної площі можна дістатися ледве не до всіх околиць. Але архітектура старовинного центру здатна заворожити навіть бувалого мандрівника, який пройшов Крим, Рим та мідні труби.

Комусь може не сподобатися те, що у порівнянні навіть з Харковом у Полтаві практично відсутнє нічне життя. Але правда в тому, що головні туристичні об’єкти тут дійсно краще оглядати вдень. Дехто разом з автором раніше міг пожалітися на відсутність у меню місцевих закладів харчування полтавських галушок (зараз становище потроху виправляється), але і без них тут завжди було чим поживитися.

Проте, нині стає помітно, шо старовинне місто почало потроху втрачати свою українську сутність. Ні, ймовірність почути на вулицях українську мову тут все ще значно вища, ніж у сусідніх обласних центрах. Але зі свідомістю населення усе дійсно погано. Достатньо хоча б згадати нещодавню історію зі знищенням меморіальних табличок на честь героїв АТО. Зненацька виявилося, що чимало полтавчан, як корінних, так і приїжджих, поставилися до цього злочину, в кращому випадку, байдуже. Знайшлися і такі "щирі громадяни", які почали розповідати про "один народ" та "братовбивчу громадянську війну". Подібні тенденції аж ніяк не можуть радувати.

За великим рахунком, політична позиція пересічного полтавчанина легко визначається за допомогою відповіді на одне просте запитання: "На чиєму боці більша частина українського війська брала участь у Полтавській битві та у російсько-шведській війні в цілому?". Якщо людина починає розповідати вам про велич Петра Першого, велику імперську ідею, вікно до Європи та нехороших шведів, які збиралися примусово насаджувати на сучасних українських землях лютеранство, то розмову можна навіть не продовжувати. Освічені ж люди давно знають і про те, що шведські туристи люблять зазирнути до Полтави на відпочинок, і про те, як шведська сторона допомагала довести до ладу деякі туристичні об’єкти (в тому числі і музей, присвячений тій самій битві). Хіба стали б прагматичні за своєю сутністю скандинави ставитися так до нації, яка нібито з ними ворогувала? Ой, навряд чи.

Подібна несвідомість чудово відображається і на результатах місцевих виборів. Деякі блогери, чиї послуги зазвичай не є безкоштовними, минулої осені плювалися у бік дніпропетровців, які насмілилися піти проти волі Банкової і не дали пройти президентському протеже Курячому навіть до другого туру. Але подивіться, кого вивели до другого туру полтавчани! Нечисленним адекватним виборцям довелося обирати між діючим міським головою Мамаєм та його попередником Матковським – навіть важко визначитися, хто з них є більшим аферистом та популістом. Причому жоден з них навіть не намагався задобрити електорат якимись цікавими обіцянками: один вирішив узяти на озброєння "соціальні аптечки", що роздавалися пенсіонерам, інший вирішив завойовувати серця підстаркуватих матрон на лавах біля під’їздів. Здавалося б, у цивілізованому світі подібні трюки не мають працювати, але раптово виявилося, що інші кандидати на посаду бургомістра на фоні двох злодюг виглядають немов випускники циркового училища за спеціальністю "Сценічне мистецтво, розмовний жанр".

Останнім часом на духовну столицю сумно дивитися. Історичні пам’ятки невідворотно руйнуються, стан доріг в деяких районах міста лякає навіть водіїв-екстремалів, що роками звикали до бездоріжжя, а місцеві мешканці стали звикати до того, що гарячу воду можуть вимкнути на літо, а не на профілактику. Проте порятунок потопаючих взагалі-то має бути справою рук самих потопаючих. Тому іменинниці-Полтаві та її населенню хочеться побажати лише одного – прозріння. Бути духовною столицею все ж краще, ніж сірою та нудною буферною станцією між Харковом та Києвом.

З днем народження, Полтаво-мамо!

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!