Замкнене коло. Головний підсумок освітніх реформ останнього десятиліття

Пан Харченко як лакмусовий папірець / Громадське

Як 170 тисяч євро всім відкрили очі на ситуацію з ВИШами.

Доки Лілія Гриневич та її підлеглі намагаються зруйнувати стару систему шкільної освіти, побудовану виключно на радянських ідеалах, і створити щось нове, проблеми вищих навчальних закладів все ще лишаються невирішеними. Зрозуміло, що реформатори у міністерстві освіти та науки не можуть розірватися навпіл і одночасно вирішити усі негаразди. Але здається, що не всі розуміють, наскільки критичною є ситуація.

Історія з т.в.о. ректора Національного авіаційного університету, якого спіймали на отриманні хабара, є достатньо показовою. Сумою у сто сімдесят тисяч євро нікого вже не здивуєш – улюбленець київської публіки Андрійко Ярмоленко, наприклад, заробляє стільки (чи все ж отримує?) за два тижні тренувань в поті чола та один-два матчі проти якихось провінційних дилетантів. Зрозуміло також, що гроші ці високопосадовець отримав зовсім не за правильне розподілення бюджетних місць на елітних факультетах – за такі дитячі пустощі стільки не платять. Але для любителів рожевих окулярів цей момент так чи інакше був знаковим – раптово виявилося, що побороти корупцію в сфері освіти самими лише словами неможливо.

Трохи раніше найбільш затяті оптимісти вже встигли отримати досить сильний удар по власному самолюбству. Раніше під час розмов про фальсифікацію результатів зовнішнього незалежного оцінювання головними антигероями були сільські вчителі, які охоче йшли на все заради улюблених учнів, щоб ті отримали шанс перебратися до міста і влаштуватися в підсумку хоча б касиром чи охоронцем у супермаркеті, а не крутити коровам хвости, як батьки та діди. Але раптово виявилося, що потрібні результати ЗНО цілком можна купити. І навіть не за принципом "послуга за послугу", а за живі гроші – дійсно, навіщо витрачати зайву енергію, якщо все можна вирішити одним грошовим переказом? Нова система, на яку усі молилися останні шість-сім років, виявилася, м’яко кажучи, недосконалою.

Заради справедливості все ж варто зауважити, що рівень корумпованості та кількість сфальсифікованих результатів у Росії (не варто забувати, що саме запроваджений у сусідів єдиний державний екзамен, де-факто, став зразком для ЗНО) значно більший, ніж в Україні. Скажімо, більшість учнів, що отримали максимально можливий бал з російської мови та літератури, складають "діти гір" – мешканці ПКФО, представники народів, які російською зазвичай ледве володіють на рівні "невпевнений користувач". У нас все навпаки: серед усіх регіонів населене в тому числі етнічними угорцями та словаками Закарпаття є абсолютним аутсайдером. Скажімо, цього літа тестування з української мови та літератури там завалив кожен четвертий учень. Як тут не згадати бородатий анекдот про килимок на ґанку і принцип "чесність важливіша за акуратність"? Але це, варто зауважити, надто вже слабка втіха.

Юрій Бутусов та його прибічники, звичайно, вважають, що діти в цьому випадку не мають відповідати за гріхи батьків, але частково помиляються. Начебто розумні і дорослі люди не втрапили б у халепу, якби не турбувалися так за своїх недолугих нащадків. Можна зауважити, що вони самі надмірною турботою перетворили власних дітей на плюшевих ляльок, які не звикли навіть сміття за собою виносити, але тоді ми неодмінно втрапимо до замкненого кола. Найцікавіше те, що у багатьох випадках подібні жертви виявляються абсолютно непотрібними – доньці або сину вдало підбирають пару зі свого кола, а у династичному шлюбі між людьми, для яких десять тисяч доларів ніколи не були вартою уваги сумою, наявність чи відсутність вищої освіти не має значення. Все одно до певного часу гроші ледве не падатимуть на молодят з неба. Хороші часи, звичайно, колись закінчуються, але принципу "після нас хоч потоп" для представників вищого за українськими міркам класу ніхто не відміняв.

Але повернемося до системи, яка дійсно починає тріщати по швах. Ті, хто радісно кричав, що заміна іспитів за старим форматом на ЗНО зробить прозорими умови вступу навіть на елітні спеціальності в елітних навчальних закладах, зненацька відчули, що їх надурили. Точніше, вони надурили себе самі, повіривши у неймовірну міцність збудованої з піску фортеці. Практика показує, що пролізти на бюджетне місце городами та околицями простіше, ніж заходити через центральний вхід. Син механізатора з середнім балом в районі 190 має значно менше шансів вступити на умовний журфак, ніж донька депутата міськради з середнім балом 155. А все тому, що механізатор на відміну від політика не зможе нічим допомогти елітному нібито факультету – ані послугою за послугу, ані живими грішми. Як обставити це так, щоб нагорі ніхто нічого не підозрював? Спитайте у членів приймальних комісій – вони на цьому з’їли вже не одну зграю собак. А про липових здебільшого пільговиків годі і говорити…

Правда в тому, що не можна виправити одразу усі помилки попередників. Але прикро, що реформи останнього десятиліття фактично виявилися ходінням по колу. І мова не лише про те, що умовний Петро Гаркавий з Вільногірська як не мав можливості вступити на факультет міжнародних відносин, так і не отримав її. Але про інше поговорити доведеться згодом.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!