Вікно з Європи: Чи впорався Київ з проведенням фіналу Ліги Чемпіонів

Це був потужний фінал / Olympic NSC

Автор Без Табу вважає київський фінал Ліги Чемпіонів вдалим та виставляє тверду четвірку за підготовку, проте, звичайно, не обійшлось без недоліків. Про них – в матеріалі.

Від фіналу Ліги Чемпіонів УЄФА, що пройшов минулої суботи в Києві, після смак лишився суперечливий. Інфраструктурного провалу на зразок того, що стався вісім років тому під час Мундіалю-2010 у Південній Африці, статися не могло за визначенням. Але в цілому на білій вишиванці міста-господаря лишилося чимало дрібних плям. Як так сталось?

Окремі представники готельного бізнесу та орендодавці з числа фізичних осіб вплинули на репутацію міста як туристичного центру геть не в кращий бік. Після того, як найбільш нахабні ділки почали вимагати 1400 євро за ніч в номері, що бронювався із розрахунку на 200, стало зрозуміло: навіть щедрість деяких киян, готових безкоштовно прихистити під власним дахом гостей з Заходу, негативного враження перебити не зможе.

Коли ж на роль каучсерферів почергово запропонували себе президент та найвідданіший з його кумів, справа взагалі запахла надмірним пафосом. Для Стеця це, власне кажучи, був перший привід нагадати про себе після чергової обіцянки подати у відставку «за станом здоров’я».

Паралельно деякі наші політики продемонстрували недостатнє знання футбольних реалій. І найбільше відзначився навіть не Порошенко з тирадою про плюралізм футбольних думок в його родині, а Кличко з реплікою щодо проведення в Києві Суперкубку УЄФА чи фіналу Ліги Європи як наступного етапу світового визнання Києва після прийому фіналу Ліги Чемпіонів. Ніхто чомусь не пояснив шановному міському голові, що футбол – це не змагання з бойових мистецтв, де бої за об’єднання усіх можливих чемпіонських поясів є вінцем боротьби за звання кращого з кращих.

На Суперкубок, скажімо, в часи проведення в Монако трибуни скромного у порівняння з НСК стадіону імені Луї ІІ ледве заповнювалися на 50%, а в Тбілісі достатньо підзаробити не вдалося навіть за рахунок місцевого колориту. Та й команди там грають частенько геть не бойовими складами. Це як Олег Винник після Стінга, чесне слово.

Шоу вдалося / Olympic NSC

При цьому інших глобальних приводів сварити себе Кличко та свита начебто не надавали. Комунальні служби працювали цілком оперативно – принаймні, засмічений британцями парк Шевченка вони прибрали буквально за кілька ранкових недільних годин. Проте в якості контраргументу можна зауважити, що навантаження рівня Євро-2012 вони і близько не отримали. На транспорті начебто минулося без жертв, але не обійшлося без звичного телефонного «мінування», яке суттєво паралізувало роботу метрополітену. За великим рахунком місце напрацювало на оцінку, вищу за середню, якби не деякі питання, пов’язані з рекламою та відносно дрібним бізнесом.

Історію з рекламними щитами із написами “Gazprom” начебто владнали досить швидко. Але до цього була порожня обіцянка Андрія Мірошниченка з КМДА і байдужа початкова реакція організаторів, для яких власні корпоративні правила виявилися більш значущими за українські закони. Цікаво, до речі, скільки коштуватиме прийняття компромісного рішення УЄФА, оскільки у спонсорських контрактах обов’язкова реклама під час головних подій сезону прописана одним з перших пунктів. Чи вдасться задобрити одну з системоутворюючих компаній держави-агресора рекламою безпосередньо під час матчу? А кажуть ще, що спорт не мішається із політикою.

Та й ставлення сфери послуг до нібито заможних іноземців абсолютно не потішило. Чому вищезгаданий Тбілісі в будь-які часи після розпаду СРСР був популярним серед любителів екзотичного і не дуже туризму? Та тому, що ціни на все там однакові як для місцевих, так і для приїжджих (скромність цін та перманентна готовність взагалі нагодувати-напоїти задарма – питання геть інше). Що у нас? Один долар за відвідування громадського туалету для іноземних туристів із ремарками з серії «ти що, ми зі своїх стільки не дратимемо» на адресу киян, що намагаються заплатити у гривнях відповідно до курсу. Добре, що хоча б не було звичних «мультивалютних» цінників, які дозволяли залежно від походження клієнта продавати пляшку води за 20 гривень або за 20 євро. Принаймні, якщо вірити самим киянам.

Фанатське нашестя / Андрій Башкаєв via Facebook

Парк Шевченка врятовано / Бачо Корчілава via Facebook

Якби ж тільки можна було кудись приховати увесь інший сором. І оформлення VIP-зони стадіону елементами декору в стилі «водка – матрьошка - балалайка». І перетворення цінного трофею на брязкальце для фото сесії за участю близьких і далеких родичів Андрія Павелка. І спроби політичного піару з боку людей, які до організації та проведення фіналу не мали жодного стосунку. Але якщо любимо кататися з вітерцем, то доведеться звикати кожного разу тягати вгору санчата. Причому іноді чужі і з суттєвими дефектами конструкції.

"Руський мір" у Києві

Висновок поки напрошується відносно втішний: за несприятливого збігу обставин можна було впоратися гірше, але ідеалу досягнути не вдалося. Втім, у нас буде можливість порівняти готовність до прийняття визначних спортивних подій дуже скоро, коли у Росії розпочнеться чемпіонат світу. Готувати шашлики у містах, що прийматимуть матчі Мундіалю, вже заборонили, інші абсурдні заборони на черзі. Що не кажіть, а таки приємно відчувати себе частиною цивілізованого світу у порівнянні із недолугими сусідами.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!