Відмити кандидата: Для чого нардеп Бакулін став цапом-відбувайлом

Бакулін - у розшук, Бойко - в кандидати / lis.gov.ua

Чому ГПУ розпочала активне переслідування Євгена Бакуліна через чотири роки після того, як вірного поплічника Януковича звинуватили у крадіжці чотирьох мільярдів гривень. Та до чого тут вибори-2019.

Іноді здається, що окремих представників усіх трьох гілок української влади немов би закинуло до сьогодення з трагікомічних п’єс Шварца. Бо часом наче і робиться щось з наче й правильними намірами, але настільки недолуго, кумедно і передбачувано, що шансів на успіх справа не має від самого початку. І добре ще, якщо це стосується внесення якоїсь непринципової правки до закону, адже найчастіше подібний трагіфарс відбувається під час спроб зловити за руку злочинців з лав колишньої політичної еліти.

Щоб переконатись в цьому, візмьмемо приклад Євгена Бакуліна, народного депутата восьмого скликання, якого в сесійній залі не бачили дуже давно, якщо бачили взагалі. Справа в тому, що відданий член колишньої Партії Регіонів втік від переслідування з боку ГПУ. Привід боятися позбавлення волі він дійсно мав. В березні 2014 року його, тоді ще голову правління НАК «Нафтогаз України», затримали у власному кабінеті, звинувативши у розкраданні державного майна на суму близько чотирьох мільярдів гривень. Але чотири роки потому Бакулін все ще на волі, нехай і за межами України. Як так вийшло?

Починати, мабуть, треба з того, що силові структури в перші кілька місяців після перемоги Революції Гідності нагадували лототрон з купою випадкових кульок. Стара гвардія поспіхом розбіглася, ховаючись від справедливого гніву натовпу, нові люди ще не встигли пристосуватися до м’яких крісел та збільшених повноважень. Скажімо, в.о. генпрокурора Олег Махніцький на момент затримання Бакуліна обіймав посаду аж чотири тижні, потрапивши до ГПУ, що називається, з корабля на бал. В кращому випадку корупціонеру вдалося уникнути відповідальності через непрофесійні дії окремих осіб. Хоча злі язики навіть зараз говорять про те, що з Махніцьким можна було домовитися про що завгодно.

Далі ще веселіше. Бакуліна спокійнісінько обирають до Верховної Ради за мажоритарним округом, що автоматично надає йому статус недоторканого. Колеги-парламентарі, як соратники, так і політичні опоненти, чудово знали про його діяльність, але дозволили зняття недоторканості, затримання та арешт лише в другій декаді березня 2018-го. Причому пеняти на нардепів в першу чергу цього разу якось не варто – вони ухвалюють подібні рішення лише за наявності подання з боку генерального прокурора. Махніцький цього б зробити не встиг фізично, оскільки залишив посаду за кілька місяців до виборів. Ярема як агент впливу Партії Регіонів зробив би це лише з бажання вчинити суїцид (політичний чи справжній – питання інше). Шокін? Не смішіть, їй-богу.

Юрій Луценко обіймає посаду очільника ГПУ вже не перший рік. Але й він узявся як слід за справу Бакуліна лише нещодавно. Пояснення бездіяльності звучить начебто просто і правдиво: колишній заступник голови «Нафтогазу» Олександр Кацуба лише минулої осені дав усі необхідні свідчення щодо схеми з «вишками Бойка» та назвав імена учасників оборудки. Щоправда, сам генпрокурор якоюсь конкретикою зацікавлених осіб не потішив – таємниця слідства, що ж ви хочете. Але хоча б до довгоочікуваного подання до парламенту дозрів.

Шукайте вітра в полі

Врешті-решт ми дійшли до головного питання: чому нардепа-втікача вирішили притискати саме зараз, а не раніше чи пізніше? Відповідь лежить на поверхні: маргінальним політичним силам саме час визначатися з кандидатами на майбутні президентські вибори. І донбасько-криворізький діапазон спектру, схоже, вирішив робити ставку на Юрія Бойка. Як вже доводилося зауважувати раніше, ставка ця від початку є хибною, і свої 7-8 відсотків цей кандидат набере хіба що за інерцією, яка все ще рухає проросійським електоратом. Ані відповідної харизми, ані вміння ладно говорити на публіці – тут навіть звернення за допомогою до політтехнологів і спічрайтерів Порошенка не допоможе.

Але найбільша вада пов’язана зовсім не з зовнішньою непривабливістю Бойка. Якщо в нардепи балотуватися на фоні кримінального минулого чи сьогодення ще якось можна (Бродський та Рабінович не дадуть збрехати), то на почесну роль першої особи держави має претендувати людина чиста і незаплямована. А шлейф із закупленими свого часу втридорога вишками тягнеться за «кандидатом Кремля» давно. Що роблять в таких випадках у злочинних спільнотах? Правильно, знаходять офірного цапа, на якого можна звісити усю провину. І зовсім не безкоштовно.

Схема працює / lis.gov.ua

Бакулін в даному випадку є ідеальною кандидатурою. Чому? Та хоча б тому, що він зобов’язаний Бойку не лише швидким крокуванням кар’єрними сходами, але й зростанням власних статків. Він був його підлеглим у Лисичанську протягом двох десятиліть, перш ніж пішов на підвищення до Києва. Там протеже майбутнього міністра палива та енергетики почергово очолював «Укргазвидобування» та «Нафтогаз». Ба більше, навіть зараз статки Бакуліна зростають, а не меншають, хоча за законами логіки має бути навпаки, і родина його явно не бідує.

Тож мозаїка в підсумку складається чудово. ГПУ імітує бурхливу діяльність, оголошуючи в розшук втікача, якого ніхто не шукав три з лишком роки і не шукатиме надалі. Бойко у скандальній справі може в гіршому випадку брати участь як свідок. А сам Бакулін на історичній батьківщині (хтось має сумніви, що він поїхав не до Росії?) живе-поживає та добра наживає. Усі нібито у виграші.

Усі, крім народу, який за умов стереотипної демократії начебто керує державою.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!