У вигляді фарсу. Хто злив третій Майдан?

Лозунги були на будь-який смак / Без Табу

Протести "ошуканих вкладників" під Нацбанком та інші дружні осередки протесту біля Банкової сьогодні хіба що трохи розважили тих, хто скучив за активностями в урядовому кварталі. І загалом нагадували за якістю останні дві-три книжки Пелевіна – порівняно з більш ранніми творами.

Одне тішить – що обійшлося без крові. Бо акція, на якій відбулося кровопролиття, це вже не акція, це вже зовсім інше явище – як мінімум баг у організації протесту та його безпеки, якщо не заглиблюватись. Але сьогодні й інших багів вистачало.

Збір на Майдані, точніше, трохи збоку, біля кількох кав’ярень, почався десь за годину до початку. Виглядало це, як завжди у випадку централізованого підвозу. Знайшлася навіть одна координаторка, що звіряла списки. Решта себе папірцями не викривали, лише періодично намагаючись зібрати протестувальників у якусь більш щільну купку. Знаєте, я колись у дитинстві на канікулах пасла гусей у тітки в селі. Дуже багато спільного.

У виступах, як завжди це буває у режимі вільного мікрофону, можна було почути багато несподіваного. Наприклад, що Міхеїл Саакашвілі – майбутній прем’єр, Надія Савченко – президент. Правда, зазвичай такі речі вкидають не центральні спікери та уповноважені особи, і потім шукай, ніби й не було нічого.

Партійну символіку підносили централізовано. Представники партії "За життя" несли її здалеку, прибічникам Геннадія Балашова було простіше – їхній офіс був зовсім поряд з "революцією". Балашовці підігнали свій знаменитий пересувний агітпункт, і лідер говорив до пастви паралельно з основним антигонтарєвським пікетом, рівно на тій відстані, щоб звуком не глушили одне одного. На досвіді.

У антигонтарєвців була музика – плейлист підібрали, щоб остаточно розірвати шаблон і замаскуватися під своїх. Крутили, наприклад, ТНМК. Цікаво було б, якби хлопці прийшли туди за своїм роялті. Або хоч посваритись, щоб поRAPалося серце.

Відмітитись на місці могли усі бажаючі, дислокація дозволяла. Поряд, на підступах до Банкової, про всяк випадок – аж у кількох десятках метрів від паркану, зібралися активісти руху "Справедливість". Про те, звідки така знайома назва, думала, доки не побачила Валентина Наливайченка з мегафоном. У цій купі було трохи хлопців у камуфляжі, серед меседжів, окрім (анти)гонтарєвських – і обурення тим, що держава не допомагає армії, і пропозиції щодо конфіскації награбованого депутатами до бюджету. Усвідомленості та самоіронії було значно більше, ніж під Нацбанком. Спочатку віддали команду на штурм, через секунду сказали, що це жарт такий. Поки що. І взагалі акція – останнє попередження.

Простежити усю історію протесту не вдалося – почувши у одному з виступів фразу: "Це показує вашу відсталу розумовість", я відповзла під паркан на розі Банкової та Інститутської і намагалася дуже голосно не реготати, щоб "швидка" не забрала. Хвилин через десять мене відпустило, але озирнувшись, замість натовпу я побачила лише кількох людей біля очеплення, решта вже пішли до Нацбанку і злилися із загальним протестом. Чи просто злилися.

З туалетами під Нацбанком якось вирішили – принаймні для тих, хто може себе примусити зайти у біотуалет під час масового заходу. Мешканці прилеглих офісів -зокрема, однієї євроорієнтованої та демократично спрямованої громадської організації – заходили і виходили зі свого під’їзду, міцно закриваючи за собою двері, іноді навіть разом з моїми руками. Напевно, відвідувачі туалетів їх за ці дні вже дістали. З урнами для сміття було гірше, і зверху по неприбраних Кличком снігових заметах полишалися ще й паперові стаканчики з-під кави різного літражу.

Прокачані відвідувачі протестних акцій взяли з собою теплі речі, інші змушені були грітися хіба що у дощовиках. І якщо студенти, які вели мітинг, могли ще пострибати та потанцювати і так зігрітись, то пенсіонерки переважно скручувались на клумбах і завмирали в анабіозі. Варто було б до загальної статистики змерзлих у ці дні додати ще й жертв антигонтарєвських протестів. А організаторам влаштувати хоча б кілька індивідуальних позовів з рахунками за лікування – але це вже з розряду ненаукової фантастики. Примусово, напевно, на акцію ніхто не гнав, але, якщо вже всі ці люди там опинились, то трохи зменшити кількість прапорів і за ці гроші поставити один намет з чаєм ніхто не заважав. Цікаво, до речі, наскільки цей "райдер", який було втілено на акції, відрізнявся від початкового – і відповідного виділеного на нього бюджету.

Ділянку з Нацбанком і в’їздом до Адміністрації президента обнесли сітками і рамками-металошукачами з боку Інститутської та з боку Садової. Але нагадували ці конструкції більше декорації протесту на Болотній, бо натовп йшов через них, не зупиняючись, постійно "пищав", але дивилися речі дуже вибірково – хіба що у чоловіків з камуфляжними рюкзаками. Хоча навіть у такому режимі знайшли трохи колючо-ріжучого.

Якщо справжні постраждалі вкладники й були на місці, то розчинилися у натовпі з партійними прапорами. До речі, жовто-блакитні можна було помітити лише під Банковою на пікеті Наливайченка і компанії, решта обмежилися партійною символікою та прапорами з черепами і написами "Банківський бунт". Взагалі справжнім вкладникам такий формат швидше завадив, ніж допоміг донести свої вимоги.

Коли істерика від почутих з трибуни тез набула перманентного характеру, а у вигуках "Гонтарєва!" почало чутися "Горько!", стало зрозуміло, що пора згортатись. Дорогою до метро мене потроху обганяли невеликі купки протестувальників – ті, що вже відбули вахту, бо акція все ж була заявлена як безстрокова. То обговорювали, куди відносити прапори, то торгувалися по телефону, двісті чи триста.

Поки що при спостереженні за всім цим спадав на думку лише один вираз – "карго-культ". І ще чомусь лозунг "Свободу узникам Болотной". І ще здавалося, що дарма політики намагаються говорити з найнижчим рівнем – і на найнижчому рівні. Бо що тоді далі – вбивства за 300 гривень? На це теж знайдуться бажаючі, будьте певні. Але проблема якраз у тому, що на найвищому рівні нема з ким говорити. Та й нікому.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!