The Empire Strikes Back. Як Польща показала своє справжнє ставлення до України

Хоч в сні на вид твій оживає (с)

Людину з імперії можна вивезти завжди, але імперські замашки з людини не виведеш ніколи. Про глибинні причини погіршення українсько-польських стосунків.

Давайте говорити відверто: ніхто не здатен завдати такого несподівано сильного і болючого удару, як найближча людина. І неважливо, про кого мова – про родича, сусіда чи напарника, з яким ще у часи царя Панька доводилося працювати пліч-о-пліч. А все тому, що удар у спину за визначенням болючіший за будь-який інший. В переносному сенсі, зрозуміло, не в прямому. Тому іноді можна легко зрозуміти людей, що відгороджуються від суспільства і, де-факто, стають самітниками, не пускаючи нікого в своє життя – іноді дійсно простіше нікому не довіряти, щоб потім не розчаровуватися.

Вищеозначені принципи неймовірно актуальні і з точки зору зовнішньої політики, особливо коли мова йде про співіснування держав зі спільними кордонами та близьких нібито за історичними ознаками націй. Той, хто добре знає історію, чудово розуміє, що абсолютна більшість міжнародних конфліктів, як військових, так і дипломатичних, виникає саме між сусідами. Так, навіть тоді, коли сусідів цих розділяє чималенька природна перепона, як у випадку з трісковими війнами між Ісландією та Великобританією. Тому постійний пошук компромісів є цілком логічним – поганий мир кращий за добру війну.

Залежить цей процес перш за все від відносин, які склалися між деякими націями історично. І добре ще, якщо доводиться мати справу з випадками з серії "любов/ненависть" – за таких умов будь-який конфлікт простіше розв’язати, ніж тоді, коли одна сторона ставиться до іншої з неприхованим презирством.

Психіатри люблять говорити, що ґвалтівник-садист назавжди лишається ґвалтівником-садистом, скільки і чим його не лікуй – він може приховувати свою темну сутність десятиліттями, але обов’язково звільнить внутрішніх демонів, щойно отримає потрібні для цього час і простір. Ця теза стосується і націй з довгим імперським минулим, у яких зверхнє ставлення до сусідів, що мали менш суттєвий політичний статус, роками закладалося на генетичному та підсвідомому рівні.

Про ті ж етноси, які у складі імперії перебували в рабському становищі, годі і говорити – для левової частки нащадків великих імперій вони назавжди лишаються найнижчою кастою, такими собі недоторканими, яким навіть руки не варто подавати з міркувань етнічної гігієни. Історичних прикладів настільки багато, що на їх перелік піде чимало часу. Тому зупинимося лише на тих, які актуальні для України та українців.

Не так давно багато свідомих українців, які втомилися від російської риторики з серії "ми ж брати" та "ми один народ", раптово потягнулися до польського лона з купою невиправдано оптимістичних (як виявилося пізніше) сподівань – мовляв, Польща тепер в Євросоюзі, люди там змінилися, їхнє ставлення до пересічного українця також змінилося на краще… "Дідька лисого вам, панове, а не позитивних зрушень", - цілком прямо дала зрозуміти Варшава після того, як президентом став цілком собі радикальний популіст Дуда.

Після обрання Дуди знову почали розкручуватися на максимальних обертах заховані нещодавно у дальній куток шафи теми. Наприклад, ненависть до ОУН та УПА – організацій, які у Польщі зараз є навіть більш демонізованими, ніж Третій Рейх та "Третій Рим" разом узяті. Варто лише десь блиснути згадці про Україну, навіть у розмовах про сільське господарство у країнах Центральної Африки, як одразу починають лунати вигуки про "вбивць, сепаратистів та головорізів". І лунають ці вигуки не лише з боку непомірно радикальних футбольних фанатів – навіть умовний слюсар Збігнев з Лодзя, який 364 дні на рік мовчить і в усьому слухається жінку, за келихом пива у місцевій наливайці обов’язково пом’яне незлим тихим словом "курву руську", але потім зауважить, що бандерівці все одно страшніші, бо ненавидять поляків усі до одного, і з польського боку ці почуття цілком взаємні.

Усі ці історії з призупиненням малого прикордонного руху та провокаціями радикалів – не що інше, як красномовні спроби вказати Україні та українцям на їхнє місце у адекватній за версією поляків реальності. Так само красномовні, як і показове вболівання поляків за суперників збірної України в присутності українців в будь-якому закладі світу – Андрій Бондар не дасть збрехати.

При цьому в ключові моменти нащадки шляхти Речі Посполитої користуються тими ж прийомами та риторикою, що і ненависні їм російськомовні нащадки радянського люмпен-пролетаріату. Якщо спробувати дорікнути полякам, наприклад, примусовим насадженням католицизму та винищенням незгодних з цим православних (ніхто навіть не рахував, скільки голів тоді полетіло з плечей), у відповідь дуже часто можна почути наступне: "Ми ж тоді були одним народом і однією державою, таке сміття не годиться виносити з хати".

Знаєте що, панове? Дідька вам лисого, а не один народ. З нас вже вистачило одних таких, прости господи, братів, які поклали ноги на стіл, щойно потрапили до гостинної української хати. Людину з імперії можна вивезти завжди, чого б це не коштувало, а ось імперські замашки з людини не виведеш ніколи. І дуже смішно зараз виглядають ті, хто вбачає у антиукраїнських провокаціях "руку Москви". Ні, у Кремлі цілком прогнозовано тішаться таким розвитком подій, але тішаться перш за все через те, що жодних зусиль для розпалювання давно тліючої чвари нікому з представників офіційної Москви докладати не довелося. Сперечаються двоє – виграє третій, хіба не так? От тільки іноді цьому третьому достатньо просто постояти обабіч та не робити різких рухів.

Не пам’ятаєте, що там казав Омар Хайям про два головних правила мудрого життя? Краще бути голодним, аніж їсти якийсь непотріб. А ще краще триматися свого берега, аніж прибиватися до когось, хто в підсумку теж виявиться непотребом. Кращого за нейтралітет політичного статусу для молодої держави ще ніхто не придумав, і не треба смикатися туди-сюди у пошуках ідолів та ідеалів.

От тільки борони боже вас говорити про це деяким представникам творчої інтелігенції, які досі сліпо вірять у те, що Варшава усім нам допоможе. Знаєте, скільки нового ви про себе дізнаєтеся у відповідь? Краще вам і справді цього не знати. Будьте здорові та не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!