Тато - стакан портвейну. Як боротьба з алкоголізмом допомогла розвалити СРСР

17.05.2017, 10:15
Мінеральний секретар - фото 1
Мінеральний секретар / Getty Images

16 травня 1985 року було прийнято «Постанову щодо заходів з подолання алкоголізму та викоріненню самогоноваріння», що фактично вводило «сухий закон» в СРСР. З того часу процес став незворотнім.

Михайло Горбачов був безперечно талановитим руйнівником. Так майстерно і швидко зруйнувати країну, яку попередники нібито будували днями і ночами протягом семи десяти років, ще треба примудритися. Заради справедливості, звичайно ж, варто зазначити, що процес самознищення СРСР було запущено ще за кілька років до початку царювання майбутнього першого (та останнього) президента країни. Але саме Михайло Горбачов та його оточення завдали кілька відчутних ударів, що остаточно добили нежиттєздатного, проте все ж потужного місцями кадавра. Одним з цих ударів була спроба побороти всеохоплюючу алкогольну залежність радянських громадян.

Ліберал з подвійним дном. Три міфи про Михайла Горбачова

Можна, звичайно, і тут зауважити, що не Горбачов розпочав тотальну боротьбу за «дисципліну». Перший хід у цій шаховій партії зробив куратор колишнього помічника комбайнера та екс-голова КДБ Юрій Андропов. Саме за часів його нетривалого правління любов хильнути чарчину-другу (в тому числі й на робочому місці) стала тяжким не лише з моральної, але й з партійної точки зору злочином. В якості покарання можна було позбутися не лише поваги з боку оточення чи «тринадцятої зарплатні», але й партійного квитка – а це зазвичай означало щонайменше кінець кар’єрному зростанню.

Проте наступник Брежнєва боровся з п’янделигами лише однією рукою, а іншою ледве не заохочував їх до продовження бенкету. Саме за ініціативи Андропова радянська лікеро-горілчана промисловість почала випускати дешевий сорт горілки з більш дешевої сировини. Ціна на це пійло, зрозуміло ж, була меншою, ніж на звичні вже марки. Спроба змінити таким чином ставлення народу до себе на краще вдалася хоча б тому, що серед ностальгуючих за СРСР пляшки «андроповки» з біло-зеленою етикеткою досі мають певну популярність. От вам і стереотипно жорстокий чекіст.

«Мінеральний секретар» хоча й видавався на фоні попередників ледве не плюшевим ведмедиком, проте діяти вирішив жорстко. 16 травня 1985 року було прийнято «Постанову щодо заходів з подолання алкоголізму та викоріненню самогоноваріння», авторами та ініціаторами якої традиційно були ЦК КПРС та Рада міністрів СРСР. Час для удару по «зеленому змію» обрали дуже вдало: Горбачов у другій декаді травня якраз рушив до Ленінграду – це був його перший офіційний виїзд за межі столиці в якості голови держави. До проголошення курсу на гласність лишалося трохи менше року, і не дивно, що радянські ЗМІ в кращих традиціях застою усю увагу приділили саме пригодам генсека. Тому для абсолютної більшості початок антиалкогольної кампанії справді став сюрпризом.

Перш за все, з подачі Михайла Сергійовича почали обмежувати виготовлення спочатку горілки, а потім і менш міцних напоїв. Наприкінці другого року посиленої боротьби за тверезість лікеро-горілчана промисловість Союзу втратила чверть від звичних обсягів виробництва. Раніше про це б мовчали, але зараз подібний спад подавався як досягнення влади – мовляв, чим менше буде приводів для спокуси, тим менше народ спокушатиметься. З цією ж метою в південних регіонах СРСР було знищено силу-силенну виноградної лози – за це мешканці, скажімо, Молдови, півдня України та сучасного Північнокавказького федерального округу РФ і досі згадують Горбачова злим і зовсім не тихим словом. Коли ж по всій країні почали закриватися торговельні точки з випивкою, ніхто вже цьому не дивувався.

Однак новоявлений реформатор жорстоко прорахувався, не подумавши про наслідки. Пролетаріат, який нібито мав повноту влади в «країні рад», зазвичай закладав за комірця не від хорошого життя. Це в сучасному світі можна дозволити собі будь-які розваги завдяки розвитку високих технологій, а тоді навіть можливість до театру сходити мали не всі. Ледь не єдиним можливим варіантом культурного дозвілля були посиденьки за чарчиною. Якщо позбавити пересічного радянського трудівника ще й цієї можливості відвести душу, то наслідки можуть бути дуже руйнівними. Нажаль, стратег з Горбачова виявився поганеньким, та й людини, що могла б вчасно підказати щось і відмовити від проведення радикальних заходів, під рукою не трапилося.

Скільки б «героїчна радянська міліція» не боролася з самогоноварінням, але незліченні прибутки певної категорії громадян від виготовлення сурогату (іноді, до речі, якіснішого навіть за фабричну продукцію) зростали немов на дріжджах. Таксисти, що їздили у вечірній час містами з повними багажниками горілки і продавали її злиденним любителям випити по четвертак за пляшку, взагалі стали ледве не символом епохи. А нескінченну «любов» до генсека народ висловив дуже своєрідно, придумуючи для нього купу образливих прізвиськ, починаючи з майже нешкідливого Лимонадного Джо. Радянська влада остаточно втратила повагу серед простого люду, і ця втрата спричинила смертельну ланцюгову реакцію, що завершилася зникненням СРСР з карти світу. Мораль тут може бути лише одна: не варто пиляти гілку, на якій ти сидиш. Падати ж так чи інакше буде дуже боляче.

Як тут не згадати про причину, з якої князь Володимир ще позаминулого тисячоліття зробив цілком свідомий вибір між християнством та ісламом?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу

Публикации