Свобода творчості. Політична несвідомість митців як доконаний факт

Партия сказала - надо, комсомол ответил - есть / МК

Мистецтво та політика - як віднайти баланс та не зганьбитися

Історія вже неодноразово доводила, що представники богеми та шоу-бізнесу не можуть гідно увійти у політику. Зазвичай вони здатні лише гучно вляпатися, оббризкавши при цьому багнюкою усіх оточуючих в радіусі кількох рядів. І мова не лише про тих діячів масової культури, які рано чи пізно пориваються посісти ту чи іншу високу посаду. Навіть один необережний крок чи фраза може зіпсувати репутацію надовго. А іноді достатньо одного лише підпису.

Згадайте обурення, яке викликав відкритий лист з приводу Криму до російського президента, підписаний купою режисерів, акторів, диригентів та інших поважних богемних постатей. Наявність у списку деяких прізвищ просто вганяла у ступор. Узяти хоча б Юрія Назарова – простого, але по-своєму харизматичного сибірського дядька, який завжди говорив про свою любов до України і так душевно виспівував під гітару українські народні пісні, що аж сльозу не гріх було пустити. А тут раптом узяв, підписався і навіть не почервонів, уявляєте? І не пожалкував про те, що поставив свій підпис під зверненням до Путіна (хоча про це ми, схоже, ніколи не дізнаємося)…

У чому ж справа? А у тому, що люди мистецтва зазвичай мають дві цікаві соціально-побутові вади, які в певних випадках виявляються зовсім не вадами, але випадків цих не так вже й багато. По-перше, вони цілком резонно ставлять свободу творчості на перше місце і не чинитимуть опір будь-якому злочинному режиму, якщо той не заважатиме їм творити. Якщо задля отримання цієї свободи треба буде влаштувати гастрольний тур окупованою територією, дати провокаційне інтерв’ю чи просто підписатися під якимось пасквілем чи "зверненням трудового народу", шість з десяти так званих митців зроблять це без жодного сумніву і докору сумління. У державах, де демократією де-факто і не пахне, на додачу до удаваної свободи творчості в якості винагороди можна отримати якусь державну відзнаку, звання народного/заслуженого артиста чи навіть будиночок в елітному заміському селищі. Усе купляється, усе продається – час до цього звикати, нажаль.

Твіттер Святослава Вакарчука - невичерпне джерело мудрості та привід для стьобу

По-друге, розумні люди давно вже говорять про те, що демонстрація політичної нерозбірливості з боку діячів культури – річ така ж очевидна і передбачувана, як морози на Водохреща. Середньостатистичний співак чи актор так само посередньо розуміється на політиці, як і середньостатистичний політик на мистецтві. В цьому немає нічого дивного, бо кожна людина найкраще розуміється на тому середовищі, в якому перебуває сама. Але бажання привернути до себе увагу публіки або просто нагадати про своє існування іноді грають з митцями дуже злі жарти. Той же Вакарчук від своїх пафосних промов на соціально-політичні теми швидше втратив частину лояльної до себе аудиторії, ніж придбав нових прихильників. Щоправда, не він перший і не він останній.

Але найприкріше те, що справжні політики іноді абсолютно безкарно примудряються використовувати справжніх митців на свою користь. Іноді митці чудово розуміють, що роблять і на що підписуються – згадайте хоча б сумнозвісний тур семирічної давнини на підтримку Тимошенко, в якому разом з відомими кон’юнктурниками засвітилися цілком порядні та розбірливі нібито люди. ТНМК, ТІК, Друга ріка, Mad Heads XL – що усі ці колективи там забули, що їх могло зацікавити? Відповідь проста і передбачувана – хороші гонорари. В наші часи задарма навіть хороше слово про себе у соціальних мережах важко почути, не говорячи вже про довготривалі гастролі українськими містами. Артисти теж люди, вони теж хочуть їсти, а їжа зараз недешева – чого ж ви хотіли, якщо комунізм ніхто так і не побудував, панове? Але жарти жартами, а до думок подібних гастролерів тепер кожного разу прислухаєшся не відразу, а після нетривалих роздумів.

Бувають, однак, і випадки, коли зірок шоу-бізнесу та інших діячів культури використовують, що називається, "по-темному". Нещодавно на подібний гачок ледве не потрапив Бумбокс – група збиралася на концерт до Дніпра і навіть не здогадувалася, що насправді запрошена на антиукраїнський шабаш, влаштований та оплачений Олександром Вілкулом. І помножилася б репутація Андрія Хливнюка та його товаришів на величезний такий нуль, але небайдужа публіка здійняла у соцмережах галас, до якого долучився тоді ще зовсім не мер, а лише народний депутат Борис Філатов. Дізнавшись про те, за чий рахунок банкет і кого треба буде славити, гурт швиденько відмовився від виступу, врятувавшись таким чином від ганьби.

Втім, і сам Філатов іноді не відмовляється пограти у "живі шахи", причому робить це достатньо витончено та неочевидно для багатьох. Скажімо, і під час минулорічних місцевих виборів, і під час цьогорічних довиборів у Верховну Раду в майбутньому Днпрі влаштовуються масові заходи за участю відомих і не дуже відомих діячів мистецтва та з використанням політичної символіки. Родзинка в тому, що проходять ці заходи у "дні тиші", коли будь-яка агітація заборонена українськими законами. Хтось не звертає на це уваги, а от комусь це дуже не подобається – деякі гурти навіть відмовляються від участі в останній момент. Правильно вчиняють, до речі.

Але подібні вчинки все ще лишаються рідкісним явищем. А все тому, що уявна свобода творчості важливіша за все інше. Щоправда, не для всіх, що не може не радувати.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!