Страх замість поваги. У чому помиляються Арсен Аваков і Ко

Імператив Авакова у дії / Getty Images

Навіщо можновладці намагаються використати трагічні недільні події у власних цілях.

Загибель патрульних поліцейських у Дніпрі та активне обговорення цієї трагедії пробудили не лише прояви здорового раціоналізму. І школяр міг би легко передбачити, що за першої-ліпшої можливості комусь гарантовано схочеться максимально закрутити гайки або принаймні розпочати палку, але безплідну в цілому дискусію. Але якщо раніше подібним чином намагалися розкрутитися та нагадати про себе старі маргінали, такі собі члени фан-клубу Андропова, що мріяли про арешти на 15 діб за волосся до плечей та імпортний одяг, то зараз у якості хедлайнера раптово вирішив виступити міністр внутрішніх справ.

Термін «Імператив Авакова» звучить дивно перш за все для тих, хто чудово знайомий з біографією Арсена Борисовича. Канонічний бізнесмен у малиновому жакеті за своє життя натерпівся від людей у погонах більше, ніж Нед Фландерс від Гомера Сімпсона, і був з ними по різні боки барикад аж до Революції Гідності. Можете заради цікавості пошукати його інтерв’ю п’ятирічної, скажімо, давнини та порівняти риторику з сьогоднішньою – будете здивовані, і не факт, що приємно. Кращого прикладу того, як влада може зіпсувати людину, віднайти зараз буде важко.

Проте проблема насправді не у персоні міністра, а у неправильному розумінні принципів роботи правоохоронних органів та їхніх взаємин з пересічними громадянами. Дехто дуже любить наводити у якості прикладу поліцію в США (та що там, навіть сам Гриць Якович цим іноді грішить, буває) – мовляв, там особливо активний прояв непокори до полісменів може стати останньою дією у твоєму житті. Але нікого чомусь не цікавлять нюанси функціонування правоохоронної системи та деякі історичні особливості американської держави. А дарма, бо тут вистачає приводів для роздумів.

По-перше, американська поліція і близько не є ідеальною. На цьому навіть наголосили під час дебатів обидва кандидати у президенти. Там існують проблеми, які пересічному українцю через специфічність расового складу населення просто невідомі. Нещодавня історія із заворушеннями у Фергюсоні чудово це ілюструє. За бажання можна пригадати і бунт імені Родні Кінга, який ненадовго перетворив Лос-Анджелес на філію пекла на Землі задовго до виходу Fear The Walking Dead. Суспільство може спокійно сприйняти вбивство білого злочинця білим копом, але варто лише представнику європеоїдної раси підстрелити афроамериканця, як здіймається страшенний галас. Причому здіймається навіть тоді, коли питання кольору шкіри у окремо взятому випадку абсолютно не є визначальним.

По-друге, у американському суспільстві десятиліттями насаджували культ поваги до представників силових структур. Це стосується не лише поліцейських, але й, скажімо, військових. Дітям змалечку пояснюють, що людина у формі зі зброєю в руках покликана перш за все захищати їхній спокій та гарантувати їхню безпеку. За дивним збігом обставин там і вулицю намагаються не перебігати на червоний сигнал світлофора, і сміття кидають туди, куди треба кидати, і – от же ж дивина – навіть податки сплачують сумлінно, а не коли припече. Повага до законів та до людей, що слідкують за їх виконанням – один з китів, на яких щонайменше на папері тримаються Сполучені Штати.

Що в цьому плані можна сказати про Україну? Більше поганого, ніж доброго. Силові структури дискредитували себе десятиліттями та навіть віками. Просто спитайте пересічного гречкосія, який пережив дозрівання особистості до здобуття країною незалежності, про почуття, які викликають у нього люди у формі. Страх? Цілком очевидно. Ненависть? Теж логічно, особливо якщо пам’ятати про те, що немає українця, родич якого (чи він сам) не постраждав від свавілля людей у формі. Презирство? Ясна річ, особливо останнім часом – людині, що служила кілька років тому у Беркуті, зараз в кращому випадку руки не подадуть. Повага? Ні, однозначно ні. І причини зрозумілі усім.

Кінець кінцем, навіть на військових пересічний гречкосій став реагувати за зразком американського товариша по нещастю лише роки зо два тому. Чи варто цьому дивуватися? У них – маленькі переможні війни на зразок операцій у Гренаді та Панамі. У нас – огидні некомпетентні артільники з менталітетом типових совкових прапорщиків, які примудрилися розжитися генеральськими зірками, не маючи хисту до військової справи. У них – ідеальна система підготовки. У нас – будівництво дач для військового начальства як основний спосіб проведення дозвілля вояків. Власне кажучи, до позаминулого року саме так і було. А тепер кожне село пишається своїми героями, хоч живими, хоч загиблими.

І задум Авакова та його підлеглих приречений саме тому, що вони не розуміють природи деяких речей. Людина заслуговує на повагу тоді, коли чітко виконує свої обов’язки. Неможливо напрацювати на добре ставлення до себе, махаючи дубцем направо та наліво, перетворюючи переатестацію на цирк та створюючи умови для корупції. Треба ставати ближчими до людей, і у нової патрульної поліції це починає виходити, незважаючи на чималу кількість недоліків.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!