Смерть з вітерцем. П’ять версій вбивства сепаратиста-невдахи Жиліна

Сепаратист-невдаха загинув під Москвою

Без Табу розглядає основні версії вбивства громадянина України Євгена Жиліна в Росії.

Зазвичай понеділкові вечори великих новин не приносять. Але будь-яке правило існує в тому числі для того, щоб мати певні виключення. І цього разу блага звістка прилетіла – ви не повірите, звичайно, якщо не знаєте – з Підмосков’я. Ні, з улюбленцем деяких мешканців Донбасу та сином героїчного поліцая Федора Януковича поки що нічого не сталося. Але іншому, значно дрібнішому катюзі таки дісталось по заслузі. Мова про Євгена Жиліна, горе-революціонера та одного з ідеологів так званої Харківської Народної Республіки – проекту, який, на щастя, розсипався ще під час зльоту.

Декому, мабуть, варто нагадати і про те, що Жилін був керівником організації під назвою Оплот. Її члени пафосно називають себе бойовим братством, а правоохоронні органи України вважають це збіговисько терористичною організацією. Але обидва ці визначення роблять завелику честь купці боягузів, які здатні піднімати руку лише на жінок, дітей та беззахисних хіпстерів. Тим не менш, сепаратисти, як латентні, так і дійсні, вважають "оплотівців" героями, що не побоялися кинути виклик "злочинній київській хунті". Тепер тільки канонізації загиблого вождя з боку РПЦ МП не вистачає для повного щастя.

Версій вбивства Жиліна настільки багато, що на перший погляд аж очі розбігаються. Тому варто винести за дужки факти, які можна вважати стовідсотково достовірними. По-перше, за горе-революціонером явно стежили, і не один день – припускати, що вбивця опинився у кафе з дещо іронічною в даному випадку назвою "Вітерець" випадково, якось несерйозно. По-друге, образ вбивці – капелюх, вуса, окуляри – явно був використаний для того, щоб відволікти увагу від менш помітних, але більш важливих деталей. А от далі починаються варіанти.

Варіант перший, бандерівський: до Жиліна дотягнулася караюча десниця українського правосуддя. Не обов’язково офіційного, адже дехто давно говорить про створення патріотичної організації, яка поновила б узяти колись на озброєння ОУН практику атентатів. Але варто бути реалістами – мова все ж йде про операцію на території Росії, чиї спецслужби настільки пильні, що давно не помічають тонкої межі між пильністю та параноєю. Це вам не якась Бельгія чи Румунія.

Євген Жилін: "Ми звернулися до Росії, тому що влада України не може нас захистити" 1 березня. 2014 року

Варіант другий, хазяйський: раніше мова неодноразово заходила про те, що кремлівські куратори рано чи пізно захочуть ліквідувати усіх активних організаторів "російської весни". Одних могли прибрати через надто активну громадянську позицію та бажання підгребти під себе якомога більше влади на окупованих територіях. Інших, навпаки, карали за провал за всіма фронтами. Жилін швидше підпадав під другу категорію. До того ж, ніхто не міг дати гарантії, що він не заговорить, коли його притиснуть до стіни. А то он Гіркін без жодних притискань таке співає зараз, що у кремлівських аксакалів вуха в’януть.

Варіант третій, малиново-жакетний: ні для кого не була таємницею сутність Жиліна. Засновник Оплоту був типовим породженням буремним дев’яностих – зовсім не благородним злодієм, якого особливо не хвилювали ані правила, ані поняття. Деякі джерела не виключають, що вбитий в останні місяці життя почав займатися на новій батьківщині звичними для себе справами. Хтось стверджує, що Жилін створив конвертаційний центр та відмовився ділитися прибутком з місцевими авторитетами. Хтось впевнений у тому, що Євген сам за старою міліцейською звичкою вирішив потрусити на предмет данини об’єкти, що перебувають під "дахом" його конкурентів. Одним словом, емігрант-сепаратист цілком ймовірно всівся не до своїх ґринджол.

Бойові побратими. В обох руки у крові

Варіант четвертий, борговий: харків’яни, добре знайомі з манерою Жиліна вести справи (а кому знати його краще за земляків), стверджують, що покійний частенько любив набратися боргів по самі вінця під нереальні нібито обіцянки. Раніше авантюри одна за одною дивним чином закінчувалися вдало, але після провалу проекту ХНР картковий будиночок раптово розвалився. Якщо ця версія виявиться робочою, то замовників лічити – не перелічити, особливо на Харківщині.

Варіант п’ятий, побутовий: ви зараз, напевно, будете сміятися, але мотивом багатьох вбивств є не змова чи бажання надурити бізнес-партнера. Можна, скажімо, назвати огрядну дружину якогось дурнуватого клерка самицею бегемота і отримати на ранок кулю в лоба від ображеного самця – ніколи не знаєш, що може стукнути людині в голову. До речі, не варто сумніватися в тому, що російські правоохоронці будуть відштовхуватися саме від побутової версії, бо в інших випадках їм доведеться ставити чимало незручних питань поважним з точку зору Кремля людям. В тому числі і колишнім українським політикам – якщо вже вони не знатимуть нічого про свого ситуативного союзника, то хто тоді допоможе?

Так що чекайте від героїчних носіїв погонів приповіток про нехороших кавказців або місцевого багатого люмпена, чиє місце на парковці ненароком зайняв Жилін. Буде весело.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!