Скасування залізничного сполучення з Росією: Що зміниться

12:00, 07 августа
Прямий зв'язок з агресором - фото 1
Прямий зв'язок з агресором

Після гучної заяви міністра інфраструктури Омеляна Без Табу дає відповідь на питання: чи є доцільність у скасуванні залізничного сполучення між Україною та Росією.

Хочеш налякати заробітчанина – пообіцяй перекрити кордони та дерти по три шкури на місяць під виглядом податків. І якщо заяви окремих представників державної фінансової системи України звучать як нісенітниці (панове, вам мало того, що неофіційно, але регулярно надсилається з-за кордону родинам та родичам?), то міністр інфраструктури Володимир Омелян із припущенням щодо можливого припинення пасажирського залізничного сполучення із РФ, здається, зайшов дуже вчасно. Принаймні, з аргументацією власної позиції у нього все гаразд.

Кілька років тому із початком російської військової агресії на Донбасі було закрито південно-східний напрямок, який за великим рахунком зводився до двох маршрутів Київ – Анапа та Київ – Адлер. Власне кажучи, до кордону з Росією ці потяги доїжджали майже порожніми, а ось під час повернення до столиці України користувалися певним попитом на правах найбільш бюджетного варіанту. Вартість квитка до плацкарту без білизни була навіть нижчою, ніж в традиційно дешевому нічному швидкому з Маріуполя. Мабуть, саме тому після закриття «Укрзалізниця» (на відміну від РЖД із традиційно завищеними цінами) нічого суттєвого у плані грошей не втратила.

Ймовірне скасування потягів на Москву та Санкт-Петербург – це хід, за яким стоять значно небезпечніші ризики. Статистика не брехатиме: минулого року до топ-5 найбільш прибуткових для УЗ поїздів увійшли «Київ – Москва», «Одеса – Москва» та «Київ – Санкт-Петербург». Дивним чином серед лідерів не опинилося напрямку «Львів – Москва». Як би не тягнуло галичан перш за все на Захід, але квитки до столиці держави-агресора розмітають швидесенько. Міністр чудово це усвідомлює і готовий до збільшення збитків галузі, яку й досі переважно рятують за допомогою державних дотацій.

Не готові у міністерстві до іншого: свиня зі стажем болото знайде навіть там, де його зроду не було. Історія зі скасуванням прямого авіасполучення між Україною та Росією чудово це доводить. Неможливо дістатися до Москви без пересадок? Жодних проблем, давайте робити пересадку у Мінську, забуваючи про всі підступи, які російські спецслужби можуть вчинити руками білоруських чи то колег, чи то учнів/підлеглих. Варто, однак, зауважити, що на транзитних пасажирів ані місцеве КГБ, ані ФСБ РФ особливо не полюють – надто вже вигідною з фінансового боку виявилася схема, аби полохати клієнтуру включно з народними депутатами.

Так от, реалізація аналогічного варіанту на залізниці є цілком можливою. Причому за певного збігу обставин статися це може навіть за сприяння УЗ.

Минулого року Омелян обмовився про ідею запуску «потягу п’яти столиць», що курсуватиме з Києва до Таллінна через Мінськ, Вільнюс та Ригу. Вартість квитків у початковому варіанті не мала перевищувати півтори тисячі гривень «від кінцевої до кінцевої», що доволі дешево для рейсу підвищеної комфортності. Якщо задум таки втілиться в життя, то на прямі поїзди до Москви чи Санкт-Петербургу дійсно можна буде махнути рукою із чистою совістю. А хто там куди рушатиме з територій інших держав, «Укрзалізниці» начебто і не стосується.

Звісно, певних коригувань вимагатиме і система перевезень всередині країни. Скажімо, свого часу потяг «Дніпропетровськ – Санкт-Петербург» був чи не єдиним варіантом швидко дістатися до певних районів Сумщини та Полтавщини для мешканців центральних та східних областей. Зараз маршрут дещо змінився, і статус майже недоступної з тих країв точки прибуття перейшов до Чернігова. Якщо не хочеться робити зайвих пересадок та труситися у переповнених маршрутках, то можна навіть три години зупинки в Києві перетерпіти. Тож поламати голову над змінами таки доведеться.

Однак станом на серпень 2018 року всі ці задуми є не більш ніж планами на віддалене майбутнє. Давайте вже говорити відверто: максимально оперативне скасування прямого залізничного сполучення щонайменше не знизить рівень ажіотажу та обсяги пасажиропотоку. Приватні напівлегальні автоперевізники завжди готові заповнити раптово звільнену нішу. В усіх без виключення обласних центрах та великих населених пунктах Лівобережжя реклама трансферів до найбільших міст європейської частини РФ навіть попри російську агресію перебуває на видноті. У Дніпрі, скажімо, вона раз-по-раз з’являється на площі біля залізничного вокзалу – символічно, чи не так?

Та й що робити з численними заробітчанами? Це не звичайні туристи, які без щорічної екскурсії до Ермітажу та споглядання білих ночей якось переб’ються. Якщо вже ставити шлагбаум, то треба думати й про те, куди прилаштувати десятки (якщо не сотні) тисяч пар робочих рук. Заради справедливості варто зауважити, що держава все ж створює чимало робочих місць на периферії, але навіть для часткового покриття раптового попиту темпи приросту на сьогодні є недостатньо швидкими. Питання насправді серйозне, і краще під час його вирішення утриматися від популістичних кроків. Не влаштовувати ж безкоштовні експрес-курси з вивчення польської, чеської та італійської під егідою Мінсоцполітики.

І взагалі, в цілому задум є швидше правильним, ніж шкідливим. Згадайте про актуальну аксіому: якщо проти когось чи чогось починають виступати прихильники політики Путіна, то брати треба негайно і обома руками. А слова Омеляна вже не на жарт розбурхали прокремлівське болото.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

 
Без Табу
Публикации