Савченко та сільська політологія

Свирид Опанасович дає аналітику / Свирид Опанасович via Facebook

Свирид Опанасович про скандальну заяву Надії Савченко та не менш гучну на неї реакцію facebook-спільноти. Вмощуємося зручненько і читаємо уважненько

Доброго здоров’я, друзі! Дідусь приносить свої покаянні вибачення за вимушені прогули – на то були свої серйозні причини, прошу не дивитися на діда осуждающе. Прогули, однако, признаю і обіцяю відбатрачити внєурочними постами, хоча для початку дідусь мріє хоча би відіспатися. Але який там відпочинок, коли в фейсбуці громихає і взривається, на діда многі дивляться з визовом - ану, діду, коментіруй! Врем’я воєнне, тому дисципліновано ідя на поводу у общественності дідусь промоніторив учорашні новини, почитав/послухав із-за чого сир бор і готов поділитися своїми размишлізмами. Тому привично берем до рук філіжанки з свіжозавареними кавою чи горнятка з чаєм, вмощуємося зручненько і читаємо уважненько.

Але перед тим, як приступити до розбору животрепещущої теми Савченко дідусь хоче додати свій голос привітань, які лунають на адресу чарівної харків’янки Анни Ушеніної, яка вчора здобула титул чемпіонки Європи з шахів. І тим дала вітчизняним шанувальникам жіночої шахматної школи України (і дідусеві в тому числі) законний привід задоволено посміхатися і казати “знай наших!”. Тим паче, що минулорічною чемпіонкою Європі з шахів також була наша – одеситка Наталка Жукова. А якщо згадаємо і світову чемпіонку Марію Музичук, то сумнівів не залишиться – наші дівчата не лише найвродливіші, але й найрозумніші. Тепер слово за хлопцями і дідусь бажає нашій футбольній збірній, яка вчора відбула у Францію на Євро-16, приємно здивувати українців несподіваними перемогами.

Ну а тепер про Савченко і про гомеричні дебати, які розгорнулися в мордокнижці після її вчорашнього інтерв’ю Ганапольському. Одразу підкреслю, що я зовсім не ставлю перед собою мету захистити Савченко чи навпаки, розкритикувати її. Сільська політологія – наука неупереджена і до любих політиків равноудальонна, тому дідусь намагатиметься бути максимально об’єктивним.

Розбираючись із тим інтерв’ю та з реакцією на нього перед нами рельєфно вимальовуються три комплекси питань: а) особливості національного общественного мнєнія; б) шо дєлать із Л/ДНР; в) перспективи Надії Савченко в політиці. Дідусь розбере кожен пункт, а для цього логічно рухатися по порядку. Ітак.

Ще коли Надя була в тюрмі відчувалося, що паралельно із армією її шанувальників є чимало громадян, котрих Савченко дратує і викликає люту злобу. Тут нічого не поробиш – ето Україна, дєтка. Дідусь – великий ліберал і поборник свободи слова, але поки Надя знаходилася за ґратами, а особливо на завершальному етапі боротьби за її звільнення, я енергійно орудував ломом, радячи всяким умнікам поприкушувати язики і дочекатися поки Надя повернеться додому. Більшість тих граждан проявили тоді сознатєльность і тимчасово позатикалися, за що я їм щиро вдячний. Але було цілком зрозуміло, що після звільнення Наді ті громадяни будуть ретельно стежити за кожним її словом, вичікуючи слушної нагоди, щоб обрушиться на новоспеченого політика Савченко з громогласним “А я казав/казала!!!”. І вчора вони нарешті дождалися.

Плотину зловісного мовчання могло прорвати на чому завгодно, навіть якби Надя просто висловилася на тему відлову бездомних собак, або сказала щось про гей-паради. Але прорвало ту плотину на інтерв’ю, в якому Савченко серед прочого сказала, що готова усміхатися Захарченку, що з Л/ДНР варто вести прямий діалог, що заради звільнення полонених вона готова говорити з самим чортом. Таким чином Надя у притаманній собі хоробрій та безрозсудній манері вторглася на найбільш табуйовану і ретельно заміновану територію, на якій, кстаті, колись підірвалася і Руслана Лижичко.

Згадаймо на хвильку, як здається у вересні 2014-го Руслана з’їздила в Донецьк, після чого сказала щось хороше про Захарченка. Шквал народного возмущенія надійно поховав Руслану під завалами нищівної критики, громадськість нємедлєнно забула роль Лижичко на Майдані і навіть те, що з Донецьку вона тоді привезла 16 українських полонених. Після того Руслана в політиці не світиться і навряд чи захоче ще коли-небудь нею займатися. Складається враження, що той Захарченко просто якийсь інфернальний злодєй, головна місія якого бути могильником політичних кар’єр видатних українок.

Щось подібне ми бачимо і у випадку з Савченко. Яка скоріше за все навіть не знає про сумну долю політичного реноме Лижичко, бо у вересні 2014-го знаходилася в московському СІЗО і мала обмежений доступ до інформації. Бо якби знала, то може й була б обережнішою у висловлюваннях. Правда, Надія навіть ще не їздила в Донецьк і просто лише згадала ім’я Захарченка. Але й цього виявилося достатньо, міна здетонувала, сотні й тисячі коментаторів злорадно всміхнулися та заполонили фейсбук несамовитими вереском і воплями. І з чуством виполнєнного долга спокійно заснули та бачили гарні сни – все в їхньому розумінні стало на свої місця, картина світу в їхній уяві проста й незамислувата: Савченко – агент ФСБ, заслана Пуля, агентурне заданіє якої взорвать Україну ізнутрі. Що тут можна сказати? Нічого, крім того, що люди схильні приписувати іншим свою модель мислення і поведінки. Тому можемо не сумніватися, що оті коментатори, якби потрапили в тюрму до Хуйла, ні секунди би не вагалися і написали би заяви про готовність верой і правдой служить ФСБ, Мудачуку, Хуйлу, чорту-бісу. Дідусь радить тим коментаторам частіше бувати на свіжому повітрі і зайнятися аплікацією. Кажуть, це дуже благотворно вліяє на розшатану нервову систему.

Таким образом, безвідоносно до того, що саме казала Савченко, фіксуємо факт, що ще не розпочавши як слід політичну діяльність Надя зіткнулася з українським общественним мнєнієм у всій його красі й беспощадності. Ну не люблять у нас політиків, з цим нічого не вдієш. Тому юні українці, які мріють про політичну кар’єру мають зробити для себе практичний висновок, що завоювати симпатії широкої української громадськості набагато складніше, ніж перемогти Хуйла. Бо Хуйло в порівнянні з любим політично-возбуждьонним українським виборцем просто мелкий дрищ.

Розібравшись із національними особливостями громадської думки, беремося за другу проблему, яка виринула в результаті вчорашнього скандалу – це табуйована тема що робити з Л/ДНР. Чи точніше з ОРДЛО. Відповіді на це запитання всіляко уникають всі без винятку політики, які розуміють, що один неакуратний вислів може призвести до общественного вибуху, який відірве політику ручки-ніжки і викличе його преждєвременну політичну кончину в страшних мученіях. Нрави в нас суворі, з політиками ніхто не панькається і навряд чи є в Україні хоть один діпутат без ярлика “зрадник”. Отримала його нарешті й Надя, і навіть дивно як їй після повернення в Україну вдавалося цілих два тижні уникати того ярлика. Але сувора длань українських фейсбучних монстрів її настигла і суворо припечатала – “зрадниця”. Решта діпутатов у Шапіто, більшість з яких обвішані тими ярликами з ніг до голови, радісно всміхаються свіжоспеченій зрадниці та привітно махають їй руками: “ласкаво просимо до клюбу”.

Але тема що робити з ОРДЛО все ж таки залишається табуйованою і я не впевнений, що скоро прийде час до його спокійного громадського обговорення. Тим не менше, з ОРДЛО треба було щось робити і хунта пішла по найбільш безпечному для їхнього реноме шляху – почала діяти через посередників, максимально втягнувши в ту неприємну тему Меркель, Олланда та Хуйла. Сам Хуйло мріє про те, щоб змінити конструкцію переговорів – він говорить з США і з ЄС, а Порох, як маріонєтка Запада, хай говорить із маріонєтками Москви Захарченком і Плотніцьким. Бо США і ЄС - то рівень Хуйла і нема чого Пороху сидіти за одним столом із серйозними дядями. Но Порох проявив впертість і самолюбіє та при потуранні Запада заставив Хуйла говорити з ним на равних. А для разговоров з сіпаратістами витягнув із шкафа Кучму і ще купу всяких політичних інвалідов та калік, яких посміюючись заслав у Мінськ. Отак, на умовах Запада і хунти і діє (точніше бездєльнічає) Контактна група.

В цих условіях пропозиція Наді говорити напряму з сєпарами не містить нічого нового, бо представники хунти і так з сєпарами якшаються. При чому офіційно, в рамках тої Контактної групи. Але Надя, видно сама того не усвідомлюючи, порушила негласне табу, а також як молоде слоненятко потопталася по ретельно вибудуваній схемі, вагу і роль якої вона, вірогідно, недооцінює. А ота схема, кстаті більше влаштовує хунту, ніж Хуйла. Бо созданий в Мінську механізм дозволяє розтягувати переговорне удовольствіє до безконечності, періодично сіпаючи Хуйла за дряблі муді і требуючи від нього невозможного. А іменно – виконання мінських соглашеній. Почувши очередні вимоги, Хуйло псіхує і пробує перевести стрелки на Пороха, но Порох мастєрськи перепасовує м’яч Меркель, або даже Обамі, которі со всєй дурі б’ють пенальті і той м’яч вже летить в московські ворота з пушечною скоростью, грозя Хуйлу новими санкціями та прочими малоприятними ділами. Все в цій схемі прекрасне, крім одного – нема реального сценарію повернення ОРДЛО в Україну. І це, вірогідно, вполнє устраює правлячу хунту, бо реальне повернення окупованих територій сопряжено з таким гемором, шо ну його нах. Хунті гораздо удобнєє сохранять статус-кво, який позволяє аргументовано жалуваться на Хуйла, тикать в нього твердими пальцями, корчить обіжені рожі і получать від Запада очередні ніштяки. Може дід ошибається, але от не чую я металу в голосі, коли Порох завіряє нас, шо верне Донбас в Україну. З усім його нелояльним до хунти населенням. Которі, кстаті, виборці.

Надя ж, будучи людиною щирою і прямою, вірогідно всерйоз задалася питанням – а що треба зробити, щоб вирішити питання ОРДЛО? І керуючись своїм розумінням ситуації почала прямо про це говорити, але будучи недосвідченим політиком говорить напролом, ні з ким не порадившись. І тому несподівано для самої себе серйозно підставилася та понесла репутаційні збитки. Однак, у її висловлюваннях немає ні крамоли, ні зради, ні тим паче ретельно продуманої кимось многоходовки. А є просте і щире бажання повернути полонених та припинити нарешті ту дурну війну. Висловлювання ж Наді нємедлєнно підхопили, препарували, насмикали з нього цитат, украсили разними коментаріями і преподнесли громадськості у вигляді привичного українцям політичного блюда “Новенька зрада”. Українці сумно зітхнули і взяли до рук ложки – все одно в нашій політичній столовій інших блюд не варять, а їсти ж щось треба. І многі звично схавали новину, що і Савченко запроданка.

Кстаті, читаючи завиральні гіпотези, які видвинули нєкоторі коментатори приписуючи Наді коварний многоходовий задум і скриті мотиви того інтерв’ю, на пам’ять дідові чогось спала відома цитата з не менш відомої книги: “Если б Остап узнал, что он играет такие мудреные партии и сталкивается с такой испытанной защитой, он крайне бы удивился. Дело в том, что великий комбинатор играл в шахматы второй раз в жизни.”

Навівши цю цитату дідусь зовсім не хоче образити чи принизити Савченко. Але треба розуміти, що вона зараз зайнялася справою, якої ніколи в житті раніше не робила. А політика – то мистецтво, в якому на відміну від шахів, вундеркіндів не буває. Тому не дивно, що перші ходи Наді в політиці дуже щирі, а тому дещо наївні. Але у щирість в нас давно ніхто не вірить, бо у зраду вірити простіше. І звичніше.

Що буде далі – побачимо. Політичної смерті Савченко вчорашній скандал звичайно не викличе, хоча репутаційних втрат вона зазнала відчутних. Але нехай це буде для Наді наукою – вона швидко вчиться і я хочу вірити, що процес її політичного становлення продовжуватиметься вже в іншому ключі. Моральний авторитет, привезений Надєю з Москви величезний, але не безкінечний. Для успішної політичної діяльності їй необхідно з розумом конвертувати моральний капітал у політичну вагу, але пунктів такого обміну та твердого курсу нема. Тому існує великий ризик розтринькати моральний авторитет, не отримавши взамін нічого суттєвого. Сподіваюся, цього не трапиться, але все залежить від самої Савченко. З тюрми ми її витягали всім миром, а далі – саменька.

Хотів тут ще розвернути план дєйствій, що би Наді варто робити, щоб пошвидше перетворитися в ефективного політика, але, думаю, в неї і без діда порадників вистачає. Тим паче вона судячи з усього нікого не слухає, а діє на власний розсуд. І хтозна, може вона дійсно краще за всіх знає, що робить. А її знамените везіння може зовсім і не везіння, а результат вдалого поєднання сильного характеру, холодного розуму і фантастичної інтуїції. Принаймні дідусь бажає Наді всього найкращого, а небайдужим громадянам вкотре радить – не подобаються вам теперішні політики, то йдіть займатися політикою самі. Формуйте партії і політичні сили, щоб на наступних виборах дідусь міг сказати: “Ну, нарешті ми вибираємо між чудовим і прекрасним, а не як раньше”.

Сохраняєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за Олега Сенцова, Миколу Карпюка і решту бранців, всіляко допомагаємо Армії та ведемо здоровий спосіб життя.

Та слєдім, шоб віздє порядок був. А не то, шо січас ☺

Допис блогера друується на Без Табу без скорочень.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!