Репресії на експорт. Як російські силовики тренуються на кримчанах
Суди над українськими громадянами. За російським законодавством. За участі російських адвокатів та російських «материкових» ФСБ-шників. На півострові, анексію якого Росією не визнала більшість цивілізованих країн. Ще кілька років тому це виглядало би дурнуватим сценарієм якогось фільму.
Щодо позаштатного журналіста проекту «Крим. Реалії» Миколи Семени, якого звинуватили у закликах до порушення територіальної цілісності Росії через статтю «Блокада – необхідний перший крок до повернення Криму», то, за даними адвоката Андрія Сабініна, половину матеріалів кримінальної справи складає відео відстеження дій журналіста на комп’ютері.
З іншою половиною складніше. Авторознавчої експертизи тексту чекали доволі довго, і зрештою встановили авторство Семени. Якого він, втім, і так не заперечував, хоча текст був підписаний псевдонімом.
Проблема ще й у тому, що тепер з екстремізмом у Росії борються переважно не юристи, а лінгвісти, розповідає Андрій Сабінін. Існують цілі «пристебнуті» до правоохоронців експертні комісії, що вивчають тексти на протизаконні заклики. При цьому під час експертизи тексту Семени не задіювали психолога, який би міг визначити спрямованість закликів. А лінгвіст, власне, вийшов за межі своєї компетенції, і під час аналізу тексту більше намагався відповісти на юридичні питання.
У Росії Семену крім цього внесли до переліку осіб, щодо яких є інформація про причетність до тероризму чи екстремізму. Останнім часом взагалі це широке і розпливчасте, а тому дуже зручне звинувачення у екстремізмі накрило майже всі українські націоналістичні рухи, а разом з ними – тих, кого у РФ захочуть вважати до них причетними.
При цьому треба зважати, що являє собою окупований Росією півострів. Все, що не влаштовувало у Росії принципових адвокатів, тепер переїхало до Криму, говорить Андрій Сабінін. Відповідним чином здійснюється і судовий розгляд: ФСБ-шники відхиляють усі можливі клопотання, не дають ознайомитися з матеріалами справи. Іноді, за спостереженнями адвоката, взагалі можна помітити ознаки так званих «флешечних справ», як їх називають правники – це коли вимоги сторони обвинувачення просто приносять на флешці та копіюють у судове рішення. Або не на флешці, а досі на дисках CD – бо флешки використовувати не можна, і у деяких судах для цього спеціально зберегли дисководи (тут мало бути багато нецензурних виразів і знаків оклику). У справі «Хізб ут-Тахрір», наприклад, суддя виходить до нарадчої кімнати, за п’ять хвилин повертається з готовим текстом рішення, і дебати сторін, що тривають до цього, мало кому цікаві і майже нічого не вирішують.
Правозахисник Емір-Усеїн Куку та ще четверо кримчан, яким інкримінують причетність до організації «Хізб ут-Тахрір», що у Росії вважається терористичною з 2003 року, 9 місяців очікували у СІЗО, доки щодо них почнуться хоча б якісь слідчі дії. Від добровільної психіатричної експертизи вони відмовилися після того, як психіатри почали запитувати, чи визнають вони себе винними. Після цього призначили примусову. Про якісь жахи, відомі пересічним громадянам переважно з кіно, не йдеться, каже адвокат. Але достатньо вже того, що через проходження експертизи кримські татари не змогли бути присутніми на судовому засіданні та відстоювати свою позицію.
Власне, сама специфіка засідань, напевно, найбільше турбує окупаційну владу, тому і чиниться такий тиск. Кримські татари, як розповідає Андрій Сабінін, зазвичай приїжджають на суди бригадами з 30-40 людей, навіть до тих, кому вони не родичі, навіть у інші кримські міста. Це незвично і це лякає – особливо, якщо врахувати, що кримські татари на півострові складають меншість. Ускладнює ситуацію і той нюанс, що «те, що переїхало до Криму» з різних російських регіонів, привезло з собою і упередженість, і карт-бланш щодо меншин, і величезний досвід відпрацювання на кавказцях.
Організація «Хізб ут-Тахрір», незважаючи на свій статус у Росії, у жодному теракті помічена не була. І наскільки це можна просто пояснити непосвяченим, за словами адвоката, сповідує досягнення своїх цілей політичним шляхом, а не революціями чи терактами. Але і кримських татар зараз тримають у СІЗО не за теракти, а за причетність до організації. А для цього у теперішніх реаліях достатньо зібратися невеликою групою та прочитати і обговорити якусь релігійну літературу. Членів Меджлісу взагалі нещодавно вигадали штрафувати за участь у кожному зібранні організації.
При цьому у СІЗО їм як мусульманам особливих умов ніхто не створює: годують переважно свининою, відправити релігійні ритуали теж нема можливості, бо у камері складно визначити де схід, де захід.
Серед «заборонених прийомів» - навіть погрози дітям в’язнів у школі та спроби порушити питання про неналежне виконання батьківських обов’язків при тому, що людина перебуває за гратами, а з дітьми сидить мати.
У цій та інших кримських справах Андрій Сабінін вважає найбільш ефективним засобом протидії публічний тиск. Тому, наприклад, акції протесту, адресовані переважно до дипломатичних кіл, не виглядають такими вже безглуздими. І ще для кращого захисту кримських в’язнів у судах російські адвокати мали би потрапляти на півострів без тих перешкод, що є зараз. Фактично це виглядає як вимога якогось особливого режиму перетину – щоб українці закривали очі на те, що російські адвокати їдуть до Криму на суди не через їхню територію. Аргумент у Сабініна при цьому один: ми ж захищаємо ваших громадян.