У пошуках крайнього. Як рятуватимуть кремлівських заручників

Нещодавно РФ відмовилась видати Сенцова та Кольченка Україні / Крим SOS

Росія встигла назбирати в себе зо два десятки українських громадян – як аргумент для подальшого шантажу, «охоронну грамоту» від санкцій та ресурс для обміну на своїх. І, окрім кількох звільнень, справа не просувається. Можливо, тому що Україна досі намагається діяти у правовому полі.

Окрім найбільш відомих імен – кримчан Олега Сенцова та Олександра Кольченка, журналіста Романа Сущенка, Євгена Панова - в Росії утримуються близько двох десятків українців. Окрема історія – переслідування кримських татар, яких або записують разом з українцями у «кримські диверсанти», або у терористи, як у справі Хізб ут-Тахрір (яка схожа на репетицію репресій на фоні заборони Меджлісу).

Під час обговорення подальших дій родичі та громадські активісти, що їм допомагають, зазначали, що «режим тиші» щодо перемовин про звільнення лише шкодить. Родичі ув’язнених та адвокати зауважують, що певну секретність можна зрозуміти, усе за принципом «не нашкодь». Але секретність іноді стає гарним способом приховати цілковиту бездіяльність. Наприклад, батько захопленого «кримською самообороною» та звинуваченого у шпигунстві Валентина Вигівського Петро зазначає, що їм не потрібно знати все, що відбувається «за лаштунками» - досить знати, що робиться бодай щось. Ігор Котелянець, брат Євгена Панова, якого у Росії вважають «кримським диверсантом», говорить, що українські органи влади діляться з ним новинами неохоче, лише за вимогою, обмежуючись загальними формулюваннями – мовляв, робимо все можливе. А сестра Олега Сенцова Наталя Каплан запевняє, що за 2,5 роки державою для вирішення питання з її братом не було зроблено нічого.

Путін викреслив питання звільнення утримуваних у Росії українців з Мінських перемовин, питання Криму там також не фігурує. Тому особливо щодо ув’язнених кримчан перемовини не можуть відбуватись у якомусь правовому полі, і йтиметься про політичне, а не правове рішення. Бо Росія ще на старті почала грати проти правил. Тому зараз, якщо з’явиться можливість для обміну, то й підстави знайдуться. Попри те, що взагалі-то для Росії немає особливого сенсу звільняти людей, які у її розумінні навіть не полонені, а засуджені за злочини. Назустріч цьому від України – свої аргументи: якщо би навіть Олег Сенцов вчиняв все те, що йому інкримінують, то він все одно не мав бути засудженим за російським законодавством. Власне, тому зараз РФ так наполягає на його російському громадянстві.

Зараз кілька нардепів від різних політичних сил – Ігор Луценко, Світлана Заліщук, Ірина Суслова, Дмитро Білоцерківець – підготували звернення до президента, голови СБУ, голови РНБО, міністрів юстиції та закордонних справ з вимогою створити єдиний центр, що займався би питанням звільнення утримуваних у Росії українських громадян. Або визначити нарешті одну посадову особу, відповідальну за цей напрямок, яка би більше ні на що не відволікалася і регулярно звітувала перед громадськістю про результати. Зараз функції, пов’язані з питанням звільнення, рівномірно розподілені між Адміністрацією президента, урядом та Міністерством закордонних справ, а окремої установи немає.

Поки що дійсно це або регулярні, але не надто ефективні дії окремих громадських організацій, на рівні звернень до міжнародних організацій та дипломатів, або хаотичні акції на зразок візиту Надії Савченко на суд над Миколою Карпюком та Станіславом Клихом, після яких більше говорять не власне про суд та вирок, а про те, хто забезпечив Надії недоторканість.

Тьотя Станіслава Клиха Зоя Іванівна та Надія Савченко на суді у Росії/Скріншот відео "Грани.ру"

Нардепи наполягають на тому, що потрібен тиск на Росію на міжнародному рівні – за словами Світлани Заліщук, це мають бути і спроби переконати представників європейської спільноти, що політв’язні Кремля – справа не лише України, і звернення до Міжнародного кримінального суду з позовом та переліком усіх порушень з боку Росії. Також закликають президента скликати засідання Ради нацбезпеки і оборони щодо дотримання Росією усіх міжнародних резолюцій – точніше, недотримання. Крім того, не зайвим буде проконтролювати і здійснення Україною усіх дій, потрібних для звільнення українських в’язнів.

Щодо мотивації переслідування українців у Росії нардеп Дмитро Білоцерківець зазначає, що це насамперед – спроба продемонструвати мешканцям тимчасово анексованого Криму «приклад репресій». І ці дії РФ не припиняться доти, доки кримчан не вдасться деморалізувати повністю.

Незаконно засуджені та незаконно засуджені за політичними мотивами – це для міжнародних організацій «дві великі різниці». Але щоб відстежити відповідність критеріям, які дозволять визнати українців політв’язнями, потрібен ретельний моніторинг. А він не завжди можливий, наприклад, у випадку справ про шпигунство (як щодо Валентина Вигівського, Романа Сущенка, Євгена Панова) де розгляд є закритим, адвокати на нерозголошенні, з документами ознайомитись неможливо.

З подробицями під час обговорення все було доволі печально – родичі не завжди знають у деталях, що із затриманими, депутати впевнено коментують лише те, що стосується звернення, але не далі, а адвокати взагалі у перемовинах участі не беруть, зосередившись на захисті. Виходить, що найбільше можливостей для активності у громадських організацій, які загалом не мають на це «мандату» і діють щиро - і неофіційно. І, можливо, краще, якщо той єдиний відповідальний, якого знайдуть, діятиме приблизно в такому ж форматі. Щоб, по-перше, не займався зароблянням політичних дивідендів, а по-друге, не став людиною, що лише заспокоювала би родичів.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!