Принцип доміно. Чи вдасться поставити на коліна колишню Партію Регіонів

12:05, 09 августа
1
Сидіти чи не сидіти? - фото 1
Сидіти чи не сидіти? / Без Табу

Медяник, Єфремов та інші. Чому влада взялася за недобитих регіоналів, що з цього вийде та чому про них забули "житєлі Донбасса".

Ще кілька тижнів тому здавалося, що люди, які прийшли до влади внаслідок Революції Гідності, швидше спроможуться вибити для України безвізовий режим з країнами Євросоюзу, аніж почнуть реальну боротьбу з представниками влади нібито колишньої. Від членів колишньої Партії Регіонів дійсно залежало дуже багато – деякі представники нової політичної хвилі взагалі пролізли до парламенту лише за посильної допомоги номінальних ідеологічних супротивників. Але наприкінці літа стан справ несподівано змінився.

Після арешту Олександра Єфремова деякі оптимісти висловили цікаве припущення: якщо чергова спроба одіозного луганського політика-сепаратиста відкупитися від правоохоронців мільйоном-другим доларів виявиться невдалою (а так, схоже, і вийшло, оскільки суд залишив його під вартою), він почне здавати інших причетних до окупації Луганщини персонажів немов склотару. Реалісти та песимісти від оптимістів тоді відмахнулися, і дарма – у Єфремова зненацька прокинувся інстинкт самозбереження разом із бажанням потягнути за собою до прірви кількох дрібніших негідників.

Арешт Володимира Медяника (не те, що понад 20 годин ніхто не міг пробратися в його квартиру, а сам факт затримання та подальшого арешту) в цьому плані був дуже показовим. Якщо аналізувати політичну кар’єру колишнього народного депутата, що жваво голосував за диктаторські закони 16 січня позаминулого року (а нині його захист побудовано на європейському гуманізмі та стандартах, оспіваних ЄСПЛ), побачимо типового пристосуванця-манкурта.

По-перше, уродженець Луганська (тоді ще Ворошиловграда, не містичного Жаданового, а типо совкового) аж ніяк не може похвалитися стабільністю власних поглядів – за десять років він встиг спочатку проміняти Нашу Україну на КПУ, а потім у потрібний момент вскочити до лав Партії Регіонів.

По-друге, життєве та політичне кредо Медяника ніколи не співпадало з тим, що проповідувала та сповідувала правляча верхівка рідного регіону. Єфремову та його оточенню на словах перепадало від товариша по партії навіть у моменти дивної, але передбачуваної єдності. Що вже тоді говорити про давні часи, коли голова луганського осередку Нашої України учасників сумнозвісного з’їзду сепаратистів у Сєвєродонецьку ледве не на гілляці обіцяв підвісити? Такого горе-прибічника і новій владі не жаль здати.

Що буде далі? Тут варто довіритися інтуїції Сергія Іванова – людини, яка чудово знає, хто є хто у луганському (і не лише луганському) політичному бомонді. За логікою відомого блогера, Медяника можуть розколоти досить швидко, і тоді ГПУ вдасться притиснути до стіни Сергія Дунаєва – персонажа не менш одіозного, але впливовішого за колишнього "помаранчевого" та "червоного". Так, він теж голосував за позаминулорічні диктаторські закони. Так, на одномандатному окрузі №107, від якого обирався до Верховної Ради Дунаєв, під час останніх двох виборів була зафіксована ледве не аномальна кількість порушень. Так, його становище є особливо небезпечним через кепські відносини з Медяником, який занадто багато знає про колишнього міського голову Лисичанська. Ні, доказів, що допоможуть звинуватити Дунаєва у фінансуванні або підтримці терористів, поки немає. Але усе можна знайти, якщо постаратися.

Куди виведе ця крива, важко навіть передбачити. Іванов впевнений, що арешт Дунаєва дозволить силовикам тиснути на його куратора та батька-наставника Юрія Бойка – одного з лідерів політсили, що утворилася на руїнах Партії Регіонів. Але це вже занадто за законами будь-якого з актуальних в українських реаліях жанру. Якщо верхівка колишньої ПР ще готова закрити очі на втрату відносно дрібних карт зі своєї колоди (так, Єфремов у цій колоді далеко не шістка і навіть не вісімка, але він все ще має непогані шанси вийти сухим з води), то розкидатися валетами та дамами ніхто не збирається.

Не варто забувати і про те, що голоси регіоналів гарантовано знадобляться правлячій коаліції під час голосування за неоднозначні законопроекти, якщо човен не розхитається остаточно і справа не дійде до дострокових виборів, на які вже, здається, ніхто не чекає. Так що Юрію Луценку, звісно, дозволять суттєво підправити власну репутацію та підняти рейтинг, але усьому є своя межа.

Паралельно намалювався несподіваний спін-офф історії боротьби з біло-блакитним спрутом. Про існування Олександра Шепелєва, який втік з України ще три роки тому, давно забули. Але ГПУ настільки наполегливо домагалася екстрадиції вірного помічника Юрія Іванющенка, що Москві ненароком довелося оприлюднити цілком пікантні факти біографії колишнього нардепа від БЮТ та ПР.

Виявилось, що Шепелєв щонайменше два роки є не лише громадянином Росії, але й штатним працівником російських спецслужб. Так що надій на видачу злочинця до рук українського правосуддя немає. Так само можна забути і про видачу двох останніх міністрів оборони епохи Януковича – Кремль власників паспортів з двоголовим орлом на обкладинці на поталу ворогам не віддає. Але до цього питання повернутися доведеться ще не раз.

Але знаєте, що насправді цікаво? Жоден представник електорату колишньої ПР не вийшов на вулиці, щоб висловити обурення арештами своїх кумирів. Це вам не продуктові пайки роздавати, панове регіонали.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Другое на тему
Комментарии
Публикации