Постріл у нікуди. Як розв’язати проблему легалізації вогнепальної зброї в Україні

28.07.2016, 16:50
2
До питання про володіння зброєю - фото 1
До питання про володіння зброєю / кадр з к/ф Термінатор

Без Табу аналізує ставлення української держави до володіння її громадянами зброї та говорить про мінуси схеми «не можна, але якщо дуже хочеться, то дозволяється".

Не можна сказати, що розмови про вільне володіння зброєю в Україні почалися з перших днів незалежності. Для цього повинен був пройти певний час, мали статися події, що підштовхнули в підсумку українців до потрібних думок. Більшість цих подій, на щастя, можна було побачити лише по телевізору – мова перш за все про міжнаціональні конфлікти у колишніх радянських республіках. Але паралельно люди помічали розгул організованої злочинності прямісінько під власними вікнами і не могли не лякатися.

Власне кажучи, розгул цей почався ще в часи пізньої перебудови, але тоді у рядового гречкосія була хоча б надія на організованість правоохоронних органів. Так, саме на організованість, бо рівень професійної готовності та суть людських якостей тоді почав суттєво просідати. Після розпаду СРСР єдина правоохоронна система перестала існувати як клас, і майже все довелося будувати з нуля. Саме це дозволило ОЗГ (організовані злочинні угруповання або мафія) розгорнути свою діяльність максимально широко.

Біда була навіть не в нестачі кваліфікованих кадрів, а саме у відсутності організованості – міліцейський екіпаж, який раніше треба було чекати хвилин десять, тепер міг приїхати на місце події ледве не за півгодини, хоча тут частково можна було грішити і на зношеність автопарку. Навіть зараз продовжує здаватися, що міліція впоралася з нашестям членів Білого братства дивом. Хоча яке тут насправді диво – неозброєних зомбі нема сенсу порівнювати з озброєними до зубів холоднокровними злочинцями. Та й що вони могли зробити? В найгіршому випадку хіба що собор могли підпалити при спробі захоплення…

Саме тоді звичайні українці задумалися над власним самозахистом. Хтось почав віддавати дітей у секції боксу та силових єдиноборств – ці навички знову стали актуальними. Хтось терміново поставив броньовані двері, причому достатньо часто це робили не лише заможні родини, але й ті, у кого окрім двох старезних сервізів та фото з автографом Андрія Макаревича і красти не було чого.

Тоді ж жінки та дівчата започаткували моду на газові балончики, але практика показала, що середньостатистична завідувачка райвно з Лохвиці використати його проти більш вмілого та спритного злочинця просто не встигає.

Деякі представники чоловічої статі частенько мали при собі ножа, незважаючи на те, що в плані зберігання та використання холодної зброї сучасні закони завжди були досить суворими. Щоправда, не всім ніж був потрібен для бійки – хтось ним просто яблука чистив дорогою додому, наприклад.

Але от у чому родзинка: до усіх перелічених вище ходів вдавалися переважно люди, які до цього не стикалися з прямою загрозою життю. Ті ж, хто стикався, одразу подумали про вогнепальну зброю. І подумали вони не про мисливські рушниці, дозвіл на володіння якими можна отримати достатньо легко, а про речі значно меншого розміру. Карабін за великого бажання не сховаєш собі під куртку, та й носити його з собою постійно не будеш, бо люди лякатимуться. А от придбаний на барахолці старенький ПМ з затертим номером – зовсім інша справа, про його наявність ніхто не здогадається, доки його не виймеш з кишені чи кобури. Але за таку кмітливість відповідно до статті 263 КК України в найгіршому випадку можна було втратити свободу на п’ять років, так що шкірка не завжди була варта вичинки.

До речі, про закони. Навіть підліток розуміє просту річ – у сучасній Україні чимало людей володіють незареєстрованою зброєю. Придбати пневматичний пістолет і переробити його у бойовий – не проблема, якщо знати потрібних людей і мати достатньо грошей. Досвід говорить про те, що поліція довго збиватиметься з ніг у пошуках злочинця з подібним знаряддям злочину, хоча балістична експертиза за характерними ознаками майже одразу вкаже на те, що стріляли з чергового шедевру від доморощеного майстра-зброяра.

Лиходії з можливостями не вдаються навіть до таких маніпуляції, як не вдавалися чверть століття тому. Ймовірність того, що патруль зараз зупинить на вулиці "дев’ятку" з повним багажником автоматів Калашникова, зараз суттєво впала, але сумніватися в тому, що сучасні ОЗГ озброєні до зубів (в тому числі завдяки тому, що правоохоронні органи з певних причин дивляться на це крізь пальці), не доводиться.

Як можна вийти зі становища, у якому усі нібито рівні, але завжди є рівніші? Для початку варто звернути увагу на приклад Естонії та місцевого Союзу оборони країни, він же Кайтселійт. Маючи під боком агресивного та войовничого сусіда і пам’ятаючи про події січня 1991 року у Вільнюсі та Ризі, естонська влада фактично легалізувала володіння майже будь-якою вогнепальною (в розумних межах, звичайно) зброєю за умови, що Кайтселійт стане частиною Оборонних сил Естонської республіки, тобто фактично військовим підрозділом.

Станом на минулий рік до складу Союзу оборони країни входять 20 тисяч естонців та іноземців, що проживають на території Естонії. Більшість з них володіє кількома одиницями зброї, маючи при цьому змогу вдосконалювати свої стрілецькі навички у численних клубах та тирах, які повернули у володіння Кайтселійту на початку 90-х

А тепер головне питання: спробуйте вгадати, в якій з двох країн рівень злочинності є нижчим – в Україні, де рядовому гречкосію володіти зброєю "не можна, але якщо дуже хочеться, то дозволяється", чи в Естонії, де щонайменше кожен п’ятдесятий мешканець з урахуванням представників силових структур та регулярної армії має вдома щонайменше одну одиницю вогнепальної зброї? Отож бо й воно. Більше того, якщо відкинути статистику населеного переважно маргіналами та люмпенами Іда-Вірумаа, то маленька, але горда балтійська країна випереджатиме нас ще більш суттєво.

Один з героїв Булгакова колись влучно зауважив, що розруха сидить не у клозетах, а у головах. Рівень злочинності не обов’язково зросте, якщо механізатор дядько Василь з Горностаївки отримає можливість без зайвої паперової тяганини придбати собі цілий арсенал зброї. Але для цього треба не просто якісно прописати усі юридичні дрібниці в оновленому законі, але й пильнувати за його виконанням. А з цим у нас, нажаль, проблеми, і зовсім не перманентні. Але проблему цю рано чи пізно таки доведеться розв’язвувати.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
2
Публикации
Загрузка...