Естонське мереживо. Доступність Інтернету як ознака розвиненості країни

08.07.2016, 18:30

Чи далеко до Таллінна? / Getty Images

Маленька Естонія як приклад для великої України

Науково-технічний прогрес, як відомо, ніколи не стоїть на місці. Але не всюди він крокує в однаковому ритмі. Скажімо, десь в Океанії певні племена не дозріли не те що до користування побутовими електроприладами, а навіть до носіння взуття. А у Японії, навпаки, різні технічні дива настільки заволоділи повсякденним життям, що заздрять найрозвиненіші країни Західної Європи. Прийнято вважати, що колишні радянські республіки у цьому табелі про ранги знаходяться десь посередині. Але іноді подібні твердження є цілком стереотипними.

В наші часи однією з ознак цивілізованості та розвиненості країни є доступність всесвітньої комп’ютерної мережі. Ще десять років тому важко було уявити, що у переважної більшості молоді не буде потреби у друкованих джерелах інформації, а дещо старші люди за першої-ліпшої можливості забудуть про просвітницьку нібито функцію телевізора. Але маємо те, що маємо – зараз в Інтернеті можна знайти абсолютно усе. І для цього необов’язково сидіти на одному місці, бо завдяки численним моделям ноутбуків, планшетів і смартфонів, а нині ще й годинників можна стежити за подіями у світі та шукати потрібну інформацію навіть у відносно віддалених та безлюдних місцях (якщо пощастить, звісно). Проте є країни, які ще до останнього якісного стрибка науково-технічного прогресу зробили всесвітню мережу максимально доступною для усього населення. І мова зовсім не про представників Великої Сімки. Мова про Естонію.

В наші часи однією з ознак цивілізованості та розвиненості країни є доступність всесвітньої комп’ютерної мережі

Ця балтійська держава на фоні України здається непристойно незначущою хоча б за масштабами. Мільйон триста тисяч естонських громадян мешкають на території у 45 тисяч квадратних кілометрів – найбільша за площею серед українських областей – Одеська - займає 33 тисяч квадратних кілометрів, а населення самої лише Одеської агломерації на кілька сотень тисяч більше за естонське. Але Яніка Мерило, спеціаліст з питань новітніх технологій, що має прямий стосунок до обох країн, протягом останніх двох років неодноразово підмічала, що маленька Естонія в технологічному плані давно відірвалася від великої України. Відірвалася настільки суттєво, що наздогнати балтійців нам вдасться лише шляхом довгої та клопіткої праці.

Починати треба з того, що ще в радянські часи естонці були піонерами у багатьох сферах життя – від розваг до науки. Саме тут півстоліття тому була встановлена перша у радянських середніх школах електронно-обчислювальна машина. Саме звідси почалося поширення Інтернету на інші республіки – ще у роки пізньої перебудови тут почався розвиток комп’ютерних мереж.

До кінця двадцятого століття в країні не лишилося жодної некомп’ютеризованої школи, а на початку двадцять першого почалася реалізація програми X-way, яка в підсумку позбавила державні органи Естонії від купи паперової тяганини. Більше того, там навіть проголосувати на місцевих виборах можна було через Інтернет, а не за допомогою традиційного бюлетеня, причому перше подібне голосування відбулося – ніколи в житті не повірите – одинадцять років тому! Економія за рахунок перенесення усього документообігу з паперової форми в електронну складає близько 500 мільйонів євро на рік – майже 6 відсотків від бюджету країни на 2016 рік.

До кінця двадцятого століття в країні не лишилося жодної некомп’ютеризованої школи

Можна, звичайно, говорити про те, що у маленькій країні цікаві нововведення запроваджувати простіше, ніж у великій. Але сам приклад Естонії дуже показовий. В ті часи, коли в деяких українських державних закладах ще користувалися телефонними апаратами з дисковим набором, естонці вже майже забули про існування такого явища, як дротовий Інтернет.

Якщо вірити статистиці трирічної давнини, то в Естонії на тисячу душ населення в середньому припадає одна безкоштовна зона Wi-Fi, а в цілому близько 80 відсотків естонців є регулярними користувачами всесвітньої комп’ютерної мережі. На цьому фоні нікого не дивує велика кількість стартапів у сфері високих технологій. Достатньо хоча б згадати про Skype, який розробили місцеві програмісти (спільно зі шведами та данцями) – кілька років тому Microsoft придбав права на це програмне забезпечення за 8.5 мільярдів доларів (державний бюджет Естонії у 2011 році був меншим за цю сумму), а Стів Балмер особисто приїздив до Таллінна для завершення угоди. Ось вам і рівень, шановні.

В Естонії на тисячу душ населення в середньому припадає одна безкоштовна зона Wi-Fi, а в цілому близько 80% естонців є регулярними користувачами всесвітньої комп’ютерної мережі

Україні до таких масштабів, нажаль, ще далеко. Лише минулого року почала масово впроваджуватися система електронних держзакупівель ProZorro, в той же час почали створюватися єдині розрахункові центри. Але ці зміни поки що не торкнулися усіх областей, і де-не-де доводиться довго стояти в черзі з купою папірців для того, щоб отримати бажану довідку або оплатити комунальні послуги. Численні інтернет-клуби у великих містах лише нещодавно перейшли до розряду дуже рідкісних явищах, а у деяких районних центрах без них і досі важко обійтися, як показує практика. Сервіс, який надає більшість інтернет-провайдерів, все ще лишається на достатньо низькому рівні, але тут багато що залежить від людського фактору: певна компанія може жахливо працювати у Львові, але при цьому у Харкові на її роботу не буде жодних скарг.

Найцікавіше те, що для середньостатистичного українця подібна технологічна відсталість від колишніх сусідів по соцтабору все ще не є вагомою проблемою. Навіть автор матеріалу вже не перший рік перебивається старезною Nokia 1208 в якості основного засобу зв’язку і не придбав навіть ноутбука, бо звичку працювати за стареньким і дещо архаїчним ПК біля вікна, що виходить на схід, нікуди не подіти. Але якщо країна рухатиметься у правильному напрямку, то обставини колись змусять змінити вподобання.

Вдалих вам вихідних, любі мої, і не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець