Польоти уві сні та наяву: Чи має право льотчик-герой любити Лаврова

Олександр Акопов врятував більше сотні життів, але не зберіг репутацію

Героїчний льотчик Олександр Акопов як приклад нехтування репутацією по-українськи.

На початку минулого тижня на очі трапилася цікава і на диво оптимістична інформація. Виявляється, що з 1 січня поточного року жертвами авіакатастроф у світі стали лише 16 осіб. При цьому більшість жертв постраждали внаслідок падіння приватних літаків. Вірити цій статистиці чи ні? Кожен має вирішувати за себе сам. Але все ж було приємно, що до мінімізації кількості постраждалих руку доклав і український пілот.

Туреччина протягом останніх днів липня потерпала від негоди. З неба летів град розміром в кращому випадку з м’ячик для гольфу, а де-не-де і взагалі з куряче яйце. Не дивно, що буйство стихії завдало чималих збитків інфраструктурі країни, але все могло скластися значно гірше. До злітно-посадкової смуги аеропорту імені Ататюрка наближався побитий градом літак, через пошкодження лобового скла саджати його довелося фактично наосліп. Люди вціліли, хоча судячи з реакції як на борту, так і на землі, в успішність маневру ніхто не вірив.

Диво у турецькому небі

Героєм виявився український льотчик Олександр Акопов – за його ж словами, протягом тридцяти років практики складні ситуації траплялися не раз, але таке напруження мало місце вперше. Тим же, хто дозволив злітати у таку погоду, варто було миттєво дати прочухана, хоча південні народи та нерозсудливий ризик давно стали спорідненими поняттями. Кінець кінцем, все можна було списати на те, що орієнтуватися треба на клієнтів, а пасажирам рейсу Стамбул – Ерджан надто вже хотілося швидше потрапити до пункту призначення…

Хвилинку, хвилинку. Чи не про аеропорт Ерджан мова, що розташований на окупованій турками північній частині Кіпру? Авжеж, про нього. Літати туди солідним міжнародним авіакомпаніям не рекомендують за визначенням – крім восьми турецьких перевізників на цю неписану заборону не зважає лише Corendon Dutch Airlines, що здійснює щотижневі рейси до Амстердаму і назад. Наявність у штаті перевізника Atlas Global українського екіпажу в поточній ситуації вже створює цілу низку неприємних казусів.

Справа в тому, що в історії з Північним Кіпром Росія незвично для себе підтримує не окупантів/сепаратистів, а офіційну кіпрську владу. Причини такої лояльності помітні здалеку – тут і чудова зона для офшорів, і відпочити можна незалежно від пори року. Тому регулярні вояжі Олександра Акопова і його колег на окуповані території з цілком професійною метою Кремль може використати як контраргумент на випадок чергового обурення з боку офіційного Києва. От ви, мовляв, скаржитеся на несанкціонований перетин кордону в Криму і нашим артистам в’їзд через це забороняєте, а самі чим кращі від них? І дійсно, відповісти за гарячими слідами нічим.

На додачу виявляється, що й героїчний льотчик має непевну та не бездоганну політичну позицію. Сама лише фотографія Сергія Лаврова на аватарці в одній з соцмережі чого варта на четвертий рік війни з Росією. Пан Олександр, щоправда, до цього ставиться чи то філософськи, чи то просто зневажливо – наявність фото на Facebook пояснює зовнішньою схожістю з одіозним головою російського МЗС, яку примітила одна з товаришок (що є, те є, тут не причепишся), а розмістив він її ще до початку війни з Росією, яка, на думку пілота, розпочалася не раніше осені 2015 року. Додайте сюди типову для таких випадків фразу «я не маю жодного стосунку до політики» і отримаєте навіть не агента Кремля, а просто не надто освічену людину, яку можна в теорії використати в якості корисного дурня.

Героїчний льотчик та майбутній підсудний Гааги

Як реагує на все це українська влада? Правильно, висловлює намір нагородити героїчного пілота в середині серпня орденом «За мужність» третього ступеню. Причому чіпляти цінний шматок металу на одежину Акопова буде, як і заведено, президент України власною персоною. В жодному разі не можна сказати, що наш пілот не заслужив цієї відзнаки, перебуваючи на службі в «турецьких авіалініях» – не кожен зумів би вийти з такого складного становища без людських жертв. Але ж обов’язково знайдеться людина, що запитає (цілком справедливо, до речі) про те, чий Крим і що зараз відбувається на Донбасі. І виглядатиме це особливо цікаво з урахуванням того, що Олександр Акопов до 2014 року жив та працював в Донецьку.

Мораль оповіді можна звести до однієї фрази: майже ніхто з українців доки не навчився думати про власну репутацію та цінувати її. Героїчного льотчика у професійному середовищі гарантовано піднімуть до рівня ікони, але для левової частки середовища непрофесійного він так і лишиться «невігласом з Лавровим на аватарці».

На Банковій давно вже не звертають уваги, кому саме доводиться роздавати ордени, медалі та інші відзнаки – в іншому випадку ці металеві цяцьки не втратили б суспільної цінності ще під час другої президентської каденції Кучми. Тим людям, що зазвичай мовчки спостерігають за такими ситуаціями збоку, тепер навіть важко зрозуміти, «зрада» це чи «перемога». А говорити щось вголос одразу не хочеться, бо ще самого в зрадники запишуть.

Взагалі-то головне, щоб люди не гинули там, де вони гинути не мають. Врятував Олександр Акопов життя пасажирів та членів екіпажу – чудово. Але що робити з колись рідним для нього Донецьком та Донбасом в цілому, де за три роки війни кількість жертв вже не злічити?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!