Покер замість війни: Чому вибухи в Калинівці стали розмінною картою політиків

Калиніський холдем / Кирилл Тютюник via Facebook

Вибухи на військових складах у Калинівці вітчизняні політики використали для покращення свої позицій у конфронтації з опонентами, про обороноздатність України, звісно, ніхто не думав.

Якщо вірити повідомленням не лише офіційних джерел, а й звичайних людей, то в Калинівці, схоже, все обійшлося. Людських жертв нібито нема, пошкоджену інфраструктуру можна буде швиденько підлатати, боєзапас погорів не весь – одним словом, могло бути значно гірше. Навіть командування ЗСУ нарешті допетрало, що охороняти військові об’єкти під час війни треба в посиленому режимі. Але на цьому добрі новини закінчуються, і починається сумна викривлена реальність.

Сумне нагадування про те, що вибухи на військових складах – це системна проблема

У цивілізованій країні подібна надзвичайна подія могла б спровокувати що завгодно, крім скандалу на політичному підґрунті. Чому? А тому, що на ключові посади в збройних силах там призначають заслужених вояк, а не штабних героїв, яскравий представник кримінальних кіл минулих часів не може стати одним з керівників силового блоку, а правляча еліта не використовує розбір польотів в якості чергового раунду передвиборчої бійки подушками. І головне, що всі чудово знають, хто за що несе відповідальність.

В Україні ж на четвертий рік війни з Росією раптово може виявитися, що другий за значущістю (а з нещодавніх часів і взагалі перший через диверсію в Балаклії) комплекс артилерійських складів може частково охоронятися зусиллями цивільних. І мова не про якихось спеціально підготованих свого часу людей, а про типових бабусь на зразок героїні відомої комедії Леоніда Гайдая.

ВОХР за своєю сутністю, власне кажучи, абсолютно не змінився з часів раннього радянського застою – на бодай мінімальний рівень професіоналізму тут розраховувати не варто. Один представник середнього бізнесу з Лівобережжя кілька років тому цілком слушно зауважив: якщо під час пошуку охорони для об’єкту ви маєте вибір між ВОХР та десятком городніх опудал, то обирайте другий варіант, який переважає перший і за рівнем витрат, і за рівнем ефективності.

Жарти жартами, але досі незрозумілими лишаються дві речі. Перша – чому питання безпеки на артилерійських складах офіційно знаходиться в компетенції Генштабу, а не Міністерства оборони чи іншої структури, яка має займатися більш приземленими речами, а не тактико-стратегічними питаннями? Друга – кому свого часу задля надлишкової економії прийшла в голову геніальна ідея залучити до організації безпеки приватну структуру під контролем Міністерства внутрішніх справ?

На одне з цих питань відповідь отримати дуже просто, на інше, навпаки, відповісти майже неможливо. І саме через це визрів політичний конфлікт.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та його оточення протягом останніх двох діб неодноразово висловилися про необхідність термінової відставки начальника Генштабу Віктора Муженка. Зараз, коли чудово зрозуміло, звідки ростуть ноги ВОХР, це може справедливо здатися ходом на випередження.

Скільки б не вибухали від невдоволення зрадоборці (як ідейні, так і професійні на ставці), але слів Юрія Бірюкова, наприклад, з пісні вже не викинеш. Колишній волонтер, а нині політик регіонального значення в ефірі головного провладного каналу навіть конкретні цифри надав – одинадцять кілометрів периметру мали охороняти двадцять п’ять працівників ВОХР, і диверсія швидше за все розпочалася саме звідти. Керівник миколаївського осередку БПП цією заявою цілком свідомо шмальнув одразу по двох зайцях і влучив в обох, нехай і не вбив жодного. І це лише початок.

За великим рахунком, Муженко – одна з тих фігур, за які триматися треба в останню чергу. Байки про недалекість НГШ та його недостатню кваліфікованість як «видатного полководця, стратега і тактика» давно вже перестали бути байками. Історію про те, що призначення на серйозну посаду він отримав за рахунок ідеального на відміну від майже усіх інших генералів володіння розмовною англійською, ніхто навіть не намагається спростовувати. На фоні того ж міністра оборони Полторака він і поготів виглядає колишнім радянським прапорщиком, у якого «рації не на транзисторах, а на бронетранспортері». І питання про відставку мало назріти давно, причому зовсім не через події в Калинівці.

Проте, якщо винести за дужки кількох «лідерів громадської думки», напрошується висновок: галас навколо можливого зняття Муженка з посади НГШ має цілком політичний підтекст. Люди, що підтримали спровоковану заявами Авакова та Геращенка (а також Шкіряка, Ківи та інших) хвилю, здебільшого мають безпосередній стосунок до Народного Фронту.

Атака на Муженка від НФ

Персонажа, якого вони так бажають викинути на звалище історії, певним чином можна вважати ставлеником БПП. При цьому в самому президентському блоці вже знаходяться невдоволені на зразок Івана Винника. Кожен з критиків при цьому має настільки сумнівне резюме та біографію, що люди, які цінують власну репутацію, підписуватися під їхніми словами навряд чи стануть.

Очільник Генштбау своєї вини не визнає

Кого в цьому конфлікті має підтримати пересічний українець? Суверенну та незалежну Україну. Чи не здається вам, що маленький та скромний Ізраїль протягом останніх майже сімдесяти років виживає в оточенні ворогів тому, що війну там не плутають з політикою чи партією в покер? Там не бувало випадкових людей ні серед начальників генштабу, ні серед міністрів внутрішніх справ. Але для нас це поки що лиш мрії, без здійснення яких реальність схожа на сюжет відомої пісеньки про червону фіру.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!