Побачення без продовження: чому зустріч Трампа з Путіним передбачувано завершилася нічим

17.07.2018, 09:00
Зустріч Трампа та Путіна у Гельсінкі виявилася лише ознайомчою - фото 1
Зустріч Трампа та Путіна у Гельсінкі виявилася лише ознайомчою

Довгоочікувана зустріч Трампа та Путіна у столиці Фінляндії дивним чином не обійшлася без спорту. І мова не лише про якесь неочевидне змагання у (не)адекватності між двома президентами.

Американський гість, скажімо, подарував колезі ігровий светр Олександра Овечкіна, капітана Вашингтону, який цього року виграв Кубок Стенлі. Якщо враховувати, що хокеїст є одним з найактивніших учасників занадто політизованого руху Putin Team, то за законом жанру це можна навіть перебором вважати. Хоча Кепіталс – найбільш "російський" чемпіон НХЛ після знаменитої російської п’ятірки Детройту двадцятирічної давнини.

У відповідь Трамп отримав офіційний м’яч чемпіонату світу з футболу, який щойно пройшов у Росії. Дехто гарантовано пожалкував, що збірна США вперше за 28 років не кваліфікувалася до фінальної частини, бо вибрики та стрибки головного станом на зараз мешканця Білого дому у ложі для почесних гостей очевидно прикрасили б турнір з точки зору видовища. Інші, навпаки, щиро пораділи, бо давати безкоштовну виставу на території держави-агресора – перебір навіть для старого блазня та чотириразового банкрута, що сентиментально ставиться до РФ.

На цьому приводи для спортивних жартів закінчилися і почалася реальна політика. Висновки для Кремля та його прихильників з числа квасних патріотів є однозначно невтішними: захід, терміновість якого від самого початку важко було пояснити, завершився для обох сторін нічим. Це було схоже на побачення двох потенційних партнерів із суттєвою різницею у віці в дорогому ресторані, коли один виявився недостатньо розкутим, а інший – недостатньо щедрим. При цьому обом якось треба було зберегти обличчя і вдати обопільно отримане задоволення.

Путін після зустрічі тет-а-тет поводив себе немов дівчисько, якому потенційний кавалер від початку ледве не Роллс-Ройс обіцяв в подарунок, а обмежився дешевим позолоченим кулоном. Було чимало красивих слів про рух вперед, про важливість покращення міждержавних стосунків. Але де-факто опонента навіть по кримському питанню притиснути не вдалося: Вашингтон як не визнавав окупацію півострову "цивілізованою анексією з референдумом", так не визнає і досі. Бо реверанси реверансами, а міжнародне право треба поважати. Кремль ще дякувати вищим силам має, що американським співрозмовникам вдалося вчергове задурити голови на предмет начебто невтручання спецслужб РФ у позаминулорічні вибори в США.

Трамп, в свою чергу, отримав те, що можна отримати у відповідь на ювелірний виріб другого ґатунку – дурнуваті посмішки, нібито захоплений блиск очей і натомість жодних пропозицій до подальшої близькості. Він заявив пресі, що стосунки двох країн "раптово покращилися чотири години тому", назвав колишнього агента КДБ СРСР гідним конкурентом для себе. Проте радість видавалася награною хоча б через те, що саме Путін виставив себе господарем становища: достатньо згадати, що саме через його свідоме запізнення довелося відкласти початок гельсінської зустрічі. Це ще не провал, але таки дуже неприємний протокольний ляпас.

Українське питання наче й було присутнім на порядку денному, але нічого нового в підсумку так і не сталося. Лише одного разу президент США висловив занепокоєння щодо припинення транзиту російського газу через територію України, та у відповідь прозвучала обіцянка не перекривати вентилі. Щоправда, Путін не був би самим собою, якби не наполіг на відмові від будь-яких фінансових претензій до Газпрому з боку Нафтогазу – чогось подібного і варто було чекати. Тема війни на Донбасі попри річницю катастрофи МН17 не піднімалася, схоже, взагалі: одним не було чого сказати, іншим було, але не хотілося псувати псевдосвяткову атмосферу.

Схоже, американські джерела від початку мали рацію, коли стверджували, що зустріч матиме винятково ознайомчий характер. Американський президент за визначенням не мав повноважень для ухвалення якихось доленосних рішень, російський в принципі мав на меті "пограти на утримання рахунку". Не виключено, що за два роки у Білому домі заправлятиме вже інша людина, і жодні хакери з посвідченнями офіцерів ГРУ не допоможуть. Тому й про далекоглядні плани не йшлося.

Втім, одну важливу обмовку Путін все ж зробив, коли заявив, що саме РФ має прямий стосунок до подій в Криму чотирирічної давнини включно з фальшивим референдумом, а Україна тут ні до чого. Одного дня кремлівський кейс нарешті дійде до Гааги в повному обсязі, і тоді на користь обвинувачення може спрацювати будь-яка дрібничка, як це колись було з Югославією та Мілошевичем. Щоправда, цього може і не статися. Та й реакція президента Порошенка на головну політичну подію тижня не виглядає однозначною – Трамп нібито не прогнувся і від України не відступився, але якщо відступиться, то ми готові відбиватися від ворога навіть самотужки. Якось дивно це звучить, чесне слово.

В цілому ж побоювання деяких політичних діячів з ЄС щодо схильності американського гостя до небезпечних компромісів не справдилися. Америка все ще проти будівництва Північного потоку-2 і не готова надавати стратегічному супротивнику забагато свободи. Перш за все тому, що в США на відміну від РФ президентський голос не є єдиним вирішальним та визначальним.

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...