Пекельний транзит: чому українці самі винні в безладі на дорогах

Українці самі ж сідають у маршрутки, які не відповідають вимогам безпеки

Одні з найяскравіших спогадів дев’яностих у багатьох українців пов’язані із громадським та міжміським транспортом. Причому більшість цих спогадів позитивними назвати не можна.

Комусь запам’ятався старенький ПАЗ на маршруті Ромни – Конотоп, бо під час руху пасажири на задніх сидіннях ледве потилицями в стелю не билися. Для інших нічним жахіттям (іноді в прямому сенсі) були численні автобуси виробництва ЛАЗ, які "радували" незручними посадковими місцями та постійними вихлопами, що пробивалися до салонів. Мікроавтобуси RAF в якості маршрутних таксі у великих містах – окрема історія, що писалася набитими об низький дах ґулями.

Але в ті часи дивним чином було менше і ДТП з великою кількістю жертв, і відповідно смертності на дорогах. Чи то водії раніше більш сумлінно ставилися до виконання своїх обов’язків, чи то на підозріло позитивній за радянською звичкою репутації ДАІ все трималося… Але насправді проблем було менше через те,, що міжміські перевезення здійснювалися державними АТП, які мали дотримуватися бодай якихось стандартів надання послуг. Щойно цей сегмент ринку остаточно комерціалізувався, гармидер з кожним днем охоплював все більше і більше міст та областей.

Аварія, що сталася минулої п’ятниці в Житомирській області на трасі Київ – Чоп, чудово продемонструвала сутність негараздів "несистемної системи". І найбільш очевидним симптомом хвороби на перший погляд видається навіть не людина за кермом, а транспортний засіб. Справа в тому, що сумнозвісні мікроавтобуси Mercedes Sprinter в жодному разі не задумувалися виробником як пасажирські. Як зауважують самі німці, людей у них перевозять переважно емігранти зі сходу, та й то здебільшого мертвих. Жарти жартами, але переобладнані з вантажних у пасажирські Спринтери не вписуються до жодних норм техніки безпеки.

Через бажання напхати до мінімально можливого простору максимальну кількість людей частенько блокуються потенційні аварійні виходи. Робиться це нібито задля безпеки, але подібні хитрощі під час ДТП дають зворотній ефект. Мандрівники зі стажем в якості контраргументу згадують про реалії Південно-Східної Азії та Африки з чортопхайками, що пасажирський транспорт навіть віддалено не нагадують. Але з вантажівки з відкритим кузовом в якості імпровізованого салону хоча б швиденько вистрибнути можна в разі чого, а покоцаний шедевр німецького автопрому в аналогічному випадку на капсулу смерті перетворюється. До того ж, під час підлаштовування мікроавтобусу під суворі українські реалії використовуються матеріали, що не є вогнетривкими.

Державні структури в подібних випадках поводять себе немов вуйко, який не перехреститься, доки блискавка у хату не вдарить. Міністр інфраструктури Володимир Омелян вже у п’ятницю по обіді зібрав термінову нараду, після якої засипав співгромадян обіцянками. Мовляв, і ретельна перевірка транспортних засобів з боку правоохоронців розпочнеться вже наступного дня, і боротися з нелегальними перевізниками ми будемо активно, і навіть до впровадження електронного квитка руки наступного року нарешті дійдуть. Народ на цю промову відреагував традиційно скептично, і навіть важко сказати тепер, правильною була ця реакція чи ні.

Чому? А тому, що Нацполіція дійсно почала масштабну перевірку на дорогах вже суботнього ранку. Проте одна справа – знайти порушників, і геть інша – притягнути їх до неминучої відповідальності. На Миколаївщині, скажімо, затримали типову «труну на чотирьох колесах», що перевозила зо два десятки людей з Одеси до Нікополя. Відповідно до обіцянок Омеляна транспортний засіб взагалі могли конфіскувати, але за горе-водія раптово вступилися … пасажири. Їм, бачте, терміново треба потрапити до місця призначення навіть попри чималий ризик не доїхати з технічних причин. При цьому офіційно документувати невдоволення діями правоохоронців вони категорично відмовляються.

Не повірите, звісно, але кругова порука дійсно бруднить немов кіптява. Коли нечистий на руку перевізник пояснює небажання відмовлятися від практики перевезення стоячих пасажирів, то цілком має підстави для маніпулювання громадською думкою. Адже клієнтура, що має хронічні проблеми із тайм-менеджментом, в подібних випадках "голосує ногами" за постачальника послуг. А бойкотувати таких ділків найчастіше майже неможливо: на відміну від чемпіонату світу з футболу, що проходив в Росії. Маршрутки – не розкіш, а таки засіб пересування. Причому де-не-де ще й безальтернативний.

Питання в тому, що попит породжує пропозицію, а не навпаки. Вищезгаданий Омелян вже кілька разів обіцяв зняти із залізниці плацкартні вагони – спочатку з нічних потягів, а потім і взагалі. Та відгуку серед громадськості ця ідея не знайшла взагалі, оскільки пересічний українець частенько шукає щось не краще, а дешевше. Саме тому на українських дорогах "капсул смерті" значно більше, ніж комфортабельних великих автобусів, бо навіть списаний Volvo коштуватиме дорожче, ніж вантажна за комплектацією модель Спринтера.

Втім, навіть якщо у перевізників раптово прокинеться совість, люди все одно продовжать гинути у ДТП ледве не щодня. Та це вже привід для іншої розмови.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!