Обіцянки-цяцянки. Філософський погляд на відсутність безвізового режиму з Євросоюзом

16:30, 30 ноября
1
Не Порошенко єдиним - фото 1
Не Порошенко єдиним / Getty Images

Безвізовий режим з Євросоюзом як улюблена обіцянка влади.

Політики дуже люблять обіцяти, причому обіцяти багато та від щирого серця. Власне кажучи, більшість цих діячів і тримається у політиці виключно на гучних обіцянках, які зазвичай не виконуються. І стосується це не лише України – за кордоном подібних кадрів теж вистачає. Щось забувається швидко, щось – не дуже. Але є речі, що не забудуться ніколи.

До останнього часу еталонним прикладом дії принципу "на обіцяне три роки чекають" була історія палацу водних видів спорту Метеор у Дніпрі. Його довелося закрити на реконструкцію на початку минулого десятиліття. Грошей не вистачало, ремонт затягнувся і на момент початку передвиборчої кампанії 2004 року був далеким від завершення. І треба ж було такому статися, що під час чергового візиту до міста кандидата у президенти Віктора Януковича чи то керівництво Південмашу, чи то міська влада, чи то усі разом організували невеличкий мітинг. Не заради зближення найвідомішого уродженця Єнакієвого з народом, ні – виключно задля телевізійної картинки. І відбувся цей мітинг якраз поруч з Метеором.

Невідомо, випадково це сталося чи навмисно, але хтось з юрби раптово поставив Віктору Федоровичу цікаве питання – що, мовляв, буде з басейном, дітям плаванням займатися ніде, коли його відкриють? Майбутній мешканець Межигір’я (Ростова) не знітився і пообіцяв, що відремонтований басейн відкриють ледве не вранці після президентських виборів, навіть якщо він сам президентом не стане. Але усе продовжувало висіти у повітрі навіть тоді, коли головою НОК – організації, яка фактично була замовником реконструкції – призначили типового представника донецько-криворізької мафії, якого зараз з нагрітого місця, нажаль, не зігнати (хто не здогадався, мова по героя України Сергія Бубку). Урочисте відкриття оновленого палацу відбулося – сюрприз, сюрприз – восени 2007-го, за три з лишком роки після пам’ятного мітингу.

Так от, від сьогодні першу позицію імпровізованого рейтингу Гриця Яковича у палацу водних видів спорту відбирає – так, ви правильно подумали – безвізовий режим з ЄС.

До історії питання

Вперше цю обіцянку в якості вбивчого козиря використали навесні 2014 року. Причому згадувати в цьому контексті лише майбутнього на той момент президента Петра Порошенка буде дещо некоректно, оскільки обіцянка була цілком колективною. Ніхто тоді, щоправда, не сказав, що і як треба зробити, від чого відмовитись і чим поступитись задля зняття цих обмежень. І недарма, як виявилося згодом.

Одного чудового дня усе це стало схожим на легенду про тисячу та одну ніч. Як Шахерезада кожної ночі розповідала султану нову історію заради збереження своєї голови, так і нова влада під час кожної сесії Верховної Ради восьмого скликання придумувала чергову історію виправдання для виборців. Виборці при цьому ділилися на дві приблизно рівні частини: одні солодко мліли, думаючи про близьку перемогу, інші з самого початку передчувала зраду. Цикл замкнувся, і вийти з нього можна було б лише за допомогою не слів, а реальних дій. Причому реальних дій з усіх боків.

Якими були реальні дії з боку ЄС? Феєричний референдум у Нідерландах, результат якого був відомий заздалегідь, ледве не в момент оголошення про його проведення – раз. Постійні вислови занепокоєння від європейських лідерів – два. Сліпа довіра до персонажів, що лобіюють інтереси Кремля і розповідають про криваву хунту в Києві – три. Позитивні моменти на кшталт покращення умов торгівлі в обидва боки теж присутні, але вони губляться на задньому плані, доки не введено безвізовий режим. Народ, нажаль чи на щастя, звик бачити перш за все негатив.

Блогер Петро Олещук зненацька виявився правим, коли намагався пояснити справжню причину непевної поведінки західних партнерів. Євросоюз вже кілька разів суттєво обпікся на країнах з нестійкою економікою та корумпованими політичними елітами. Одна лиш Греція ще довго буде гикатися Брюсселю, оскільки навіть не мільйони, а мільярди євро пішли у нікуди. До того ж, скасування віз для мешканців країни з середньою зарплатнею у сто доларів – це гарантія чималого припливу дешевої робочої сили з цієї країни. Для сучасної Європи, як не дивно, це швидше мінус, а не плюс. А приклад десятків тисяч румунів, які зараз навіть не стільки працюють, скільки намагаються вижити за рахунок допомоги з безробіття в умовній Франції чи Німеччини, доводить цю теорію чудово-пречудово.

До того ж, скасування віз – це зовсім не повне скасування "оплати за проїзд". Левова частка громадян України цього покращення, нажаль, не відчує до того часу, коли середньомісячний дохід пересічного гречкосія більш-менш наблизиться до рівня країн ЄС. Так що публічні шарудіння з приводу відсутності безвізу чимось нагадують масові обурення діями однієї української авіакомпанії. Причини незадоволення були очевидними, але правда була у тому, що в країні з населенням більш ніж у 40 мільйонів послугами повітряного транспорту в кращому випадку стабільно користуються кілька сотень тисяч осіб. Так що проблема ця в підсумку виявилася страшенно далекою від народу.

До речі, говорять, що в ЄС перенесли розгляд українського питання на 2017 рік. От і побачимо, подіє у нашій ситуації згаданий вище принцип чи ні. Будьте здорові та привітайте більш успішних людей.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Публикации