Новий Майдан. Чому Румунія вийшла на масові акції протесту

Банду геть! / Getty Images

Оглядач Без Табу розповідає, що відбувається у ці дні в Румунії, та в чому причини бухарестського Майдану.

Коли кілька місяців тому в черговий раз була піднята тема процесу роти Торнадо, представникам звинувачення у відповідь на вбивчі аргументи довелося почути звичні жалісливі промови "адвокатів від народу". Мовляв, хлопці ж воювали, вони захищали країну від ворога, тому дрібні грішки (якщо вони були) їм варто пробачити. Це твердження є хибним за визначенням – війна війною, але такі злочини, як зґвалтування та мародерство (якщо вони дійсно мали місце), мають каратися настільки суворо, наскільки це можливо із нашим кострубатим законодавством. Часи індульгенцій та інших середньовічних неподобств, на щастя, давно вже минули.

Втім, зовсім поруч із Україною є держава, керівництво якої раптово вирішило потягнутися до неприємного минулого. Ні, мова зараз не про Молдову, новий президент якої вирішив одночасно всістися на максимально можливу кількість стільців та тишком-нишком потягнути електорат до клітки, з якої не без втрат вдалося вибратися чверть століття тому. Але той читач, хто поставив на Кишинів, майже влучив – треба було дивитися трішки лівіше. Румунія, на яку левова частка молдован і досі дивиться як на взірець євроінтеграції, зараз перетворилася на один суцільний майдан – такого, здається, не було з часів перебудови, якщо говорити про масштаби протестів.

Що ж сталося у Румунії? А нічого незвичного. Влада країни просто ухвалила закон, який фактично легалізує корупцію "у межах розумного". Відтепер пересічному румунському держслужбовцю дозволено вкрасти у держави будь-які цінності на суму до 44 тисяч євро із гарантією безкарності. В найгіршому випадку доведеться пожертвувати робочим місцем, але, швидше за все, навіть цього може не статися. Якщо вже в країнах, де боротьбу з крадіями поставлено на потік, нащадкам слави Остапа Бендера іноді вдається уникнути навіть моральної відповідальності за свої грішки, то що буде там, де красти дозволять за законом?

Ще один нюанс – амністія для колишніх чиновників, які свого часу забруднили руки хабарами та протизаконними угодами. Хто потрапив до в’язниці, того випустять на волю. Кого виперли із політики з вовчим білетом, тому дозволять повернутися на державну службу до рідних колись кабінетів. Це все, звісно, буде можливо за умови неперевищення згаданого ліміту у 44 тисячі євро. Але не варто забувати про те, що малювати корупційні схеми в Румунії вміють як мінімум не гірше, ніж в Україні. Тому і варто чекати на історії з серії "сховай за парканом коня вороного – викрадуть разом з парканом". А після викрадення, до речі, злодії можуть сказати, що тут усе так і було.

Не дивно, що простий люд вийшов на вулиці з готовністю щонайменше домогтися скасування норм злочинного за своєю сутністю закону. Практика, однак, доводить, що протести несподівано швидко можуть перейти межі мирного протистояння.

Достатньо згадати, як і за що наклав головою одіозний диктатор Ніколае Чаушеску наприкінці 1989 року. Тоді усе взагалі почалося з дрібних конфліктів на міжетнічному ґрунті – румунські силовики історично любили підсипати солі на хвоста угорській діаспорі, але тоді трохи перегнули палицю. Слово за слово, і люди почали згадувати старі і нові грішки тоталітарного режиму. За кілька днів "граф Дракула соціалістичного табору" змушений був переривати урочисту промову та тікати разом із дружиною (яка, за версією деяких аналітиків, тримала чоловіка під каблуком і була генератором особливо злочинних ідей), але втекти далеко не вдалося.

Місце страти родини Чаушеску - нині популярне серед туристів

Варто розуміти, що рівень життя пересічного румуна після Другої світової війни коливався десь на рівні плінтусу, періодично падаючи непристойно низько. Навіть вступ до Євросоюзу не допоміг принципово покращити сумну статистику – навпаки, купа новоспечених щасливих власників паспортів ЄС дременули у пошуках щастя на захід. Коли якийсь впливовий чиновник наступного разу мотивуватиме небажання скасовувати візовий режим для України страшенним набігом немитих злиднів, то пам’ятайте, що дякувати за формування такої думки варто не лише сирійцям, більшість з яких вигнала з власних домівок війна. Тим більше, емігранти з румунським громадянством, скажімо, у Франції навіть не намагаються асимілювати та розпочати нормальне людське життя. Навіщо це робити, якщо можна звично заробляти на життя жебракуванням та дрібними крадіжками, як це десятиліттями було на батьківщині?

На несправедливість натякає і статистика. Пересічний добропорядний румун за рік заробляє приблизно 17 тисяч євро. Якщо вміти рахувати хоча б на пальцях, можна легко зрозуміти, що зміни у законодавстві дозволять чиновникам вкрасти у два з половиною рази більше і навіть критичного слова на свою адресу не почути.

Проте, чомусь здається, що інстинкт самозбереження у членів румунського уряду та парламенту все ж присутній, і зміни скасують так само швидко, як і затвердили. Але зі стовідсотковою впевненістю передбачити тут не можна нічого.

А ви все галасуєте – Європа, Європа… Бачите, що коїться в ЄС? Отож.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!