Непотрібна жертва. Ще один погляд на вбивство Павла Шеремета

Вбивцю журналіста можуть так і не знайти / ТСН

Знаєте, це може прозвучати дещо цинічно, але уваги до вбивства Павла Шеремета прикуто аж занадто багато. Не мине і півроку, як більшість забуде про цю історію.

В країні, яка не дуже добре почуває себе через війну під вивіскою "антитерористична операція", вибух машини на одній зі столичних вулиць давно не має нікого дивувати. Так, навіть з урахуванням того, що за кермом перебувала достатньо відома на території колишнього СРСР людина.

Чому Гонгадзе, про вбивство якого учора згадали майже всі, не забули так швидко? Цьому є кілька пояснень. По-перше, Георгій мав звичку піднімати дуже незручні теми та періодично зачіпляв інтереси сильних світу цього.

Журналіст, який постійно ходить по лезу ножа, а не відсиджується у зручному кріслі за склянкою чаю в очікуванні чогось надзвичайного, завжди викликає симпатії у читачів та ненависть з боку влади – це цілком передбачувано.

По-друге, не одразу стало зрозуміло, що Георгій мертвий, а не відсиджується на якійсь невідомій нікому квартирі або не тримається кимось у статусі заручника. Це породжувало додаткову інтригу: а раптом він ще живий і одного дня знову з’явиться на людях? Інтрига ця не помирала аж до моменту оголошення результатів експертизи "Таращанського тіла".

По-третє – і це головне – вбивство Гонгадзе одночасно мало певний ефект новизни та викликало дежавю. Він був першим журналістом часів незалежної України, кого прибрали зі шляху подібним чином, але резонансних злочинів вистачала і до нього. На момент зникнення Георгія ще не всі охолонули після дивної загибелі В’ячеслава Чорновола, яку лише наївна людина могла вважати наслідком нещасного випадку.

І у багатьох всередині зажеврів вогник надії: може, хоча б цього разу розслідування дійде до логічного завершення, і покараними будуть не лише виконавці, але й замовники вбивства?

У декого цей вогник палає досі, нехай і даремно, бо зрозуміло, що ворон ворону ока не виклює. Але це Україна, тут зненацька може статися що завгодно.

Шеремет на відміну від Гонгадзе нікого особливо не чіпав, небезпечних тем не піднімав і тихенько собі працював на ЗМІ з неоднозначною репутацією. Настільки тихенько, що чимало людей вчора цілком щиро здивувалися – а що, у нас в країні жив і не тужив журналіст, який колись був порошинкою в оці для самого Лукашенка? Радикальність Павла з роками зійшла нанівець, було чудово помітно, що він давно втомився воювати з вітряками. І тому стає незрозуміло, чому і навіщо вбили саме його.

Версій за кілька годин було висунуто чимало. Провокація внутрішнього характеру з наміром закрутити гайки – раз. Провокація зовнішнього характеру з метою дестабілізації політичної ситуації в країні – два. Старі рахунки білоруських часів – три. Реакція на професійну діяльність в Україні – чотири. Вбивство з причин особистого характеру – п’ять… Лічити можна довго, але поки що абсолютно усі версії кульгають в кращому випадку на одну ногу через брак дійсно достовірної інформації. Фактів, в яких можна бути впевненими хоча б на 80 відсотків, зовсім небагато.

Очевидно, що працювали професіонали, а не дилетанти. Більше того, можна цілком резонно припустити, що для виконавців подібне замовлення було не першим – надто вже філігранно усе було зроблено.

Відсутність відеоспостереження на вулиці, байдужість власників та відвідувачів закладів, що розташовані поруч – усе це зіграло вбивцям на руку.

Якісь інші висновки робити зарано, щонайменше треба дочекатися результатів криміналістичної експертизи. Щоправда, проаналізувати щось, крім вибухового пристрою, навряд чи вийде, бо інші цінні докази знищив вогонь, а про диво-обладнання, яке демонструють у американських тематичних телешоу, нашим експертам можна лише мріяти.

Якщо не вдасться прив’язати вибуховий пристрій до конкретного підозрюваного з конкретним почерком, то справа перетвориться на "глухар" із майже стовідсотковою гарантією. Нема виконавця – нема і замовника.

Є, звичайно, варіант, за якого сам замовник зробить дурість і видасть себе, але зараз такими помилками задуму і виконання навіть вихідці з колишньої Партії Регіонів, що ніколи не відзначалися розумом та кмітливістю, не грішать.

В інших випадках справа Шеремета вкриється пилом десь на полиці архіву, а про самого Павла забудуть, навіть як про сакральну жертву. Sic transit gloria mundi, нічого не поробиш.

Поки що у сухому залишку ми маємо купу не особливо причетних до діяльності та життя покійного людей, які не могли не скористатися можливістю трохи пропіаритися і нагадати про своє існування, купу непотрібного в принципі пафосу, який вивалили на голови не дуже готовому до цього плебсу, і знімальну групу 17-го каналу, яка дивним чином опинилася на місці подій ледь не в момент вибуху. Здавалося б, до чого тут монолог колишнього гумориста Задорнова більш ніж десятирічної давнини, який більшості запам’ятався фразою "Валентино, чому ви називаєте мене Ігорем, я Валера"? Але це вже тема для зовсім іншої розмови.

А про Шеремета, нажаль, дуже швидко забудуть – історія не дасть збрехати. Спитайте зараз пересічного турка про те, хто такий Грант Дінк – половина навіть не згадає таку людину. А історія його вбивства була значно резонанснішою за учорашню…

Гриць Якович Вареник, Без Табу

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!