Лікування задарма. Що гальмує медичну реформу в Україні

Україна гостро потребує медичної реформи

Без Табу розповідає, як і чому український, а насправді - радянський менталітет заважає провести медичну реформу в державі.

Як не прикро це визнавати, але медична реформа гальмується. Причому гальмується з усіх боків. І ті, хто стверджують, що команда Уляни Супрун самотужки не потягне проведення радикальних змін, зараз максимально близькі до правди. Справа в тому, що ніхто з реформаторів чомусь не зробив кілька важливих поправок на український менталітет та реалії, що деінде досі виглядають схожими на совкові радянські. Результати останніх тематичних соцопитувань, проведених соціологічною групою «Рейтинг», чудово це доводять.

На місцях реформі щосили опираються як медики, так і пацієнти. Найменш дивно насправді виглядає негативна реакція на ймовірне запровадження системи обов’язкового медичного страхування – цей захід нібито й підтримують близько двох третин опитаних, але під час відповідей на наступні питання все стає не таким очевидним. Маємо одне з двох: або пересічний українець не дуже розуміє, як працюватимуть ці механізми, або розуміє занадто добре і тому жодним чином не бажає брати в цьому участь. Успішний досвід США та деяких європейських країн його в даному випадку геть не хвилює.

Пояснюється це достатньо просто. Чи звертали ви колись увагу на те, що навіть за наявності поруч автостоянок більшість автолюбителів все одно паркують власні машини у дворах? Мабуть, так. І відбувається це тому, що за місце на стоянці треба платити гроші, а двір – територія нібито спільна і абсолютно безкоштовна. На цьому базується і не дуже позитивна реакція на медичне страхування. Більшість українців чомусь впевнена у тому, що до лікарні в критичному стані ніколи не потрапить, а тому гроші нібито будуть витрачені дарма. Вам нагадати, скільки разів доля в підсумку провчала подібних скнар в інших царинах життя чи не треба?

Після цього не доводиться дивуватися тому, що 80% опитаних дуже позитивно ставляться до компенсації витрат на ліки для діабетиків, астматиків та людей, які страждають від захворювань серцево-судинної системи. Схвалення це відбувається за принципом «дорогий не подарунок, дорога любов» – мовляв, ви ж бачите, як держава про хворих піклується. Але шукачі позитиву здебільшого не знайомі з нюансами, які перетворюють безумовну перемогу на подобу зради. По-перше, ніхто не компенсуватиме вам повну вартість ліків у більшості випадків. По-друге, про дорогі закордонні препарати можна навіть не мріяти: пересічний діабетик що раніше, що зараз міг розжитися максимум двома упаковками досить дешевого діабетону на місяць (це якщо, звісно, говорити про діабет другого типу).

Проте ці нюанси, як виявляється, нікого особливо не цікавлять. В середньому семеро з десяти опитаних наполягають на тому, що пацієнт має витрачати на власне лікування не більше 30% від його загальної вартості. Вибачте, але інакше як бажанням повернутися до збоченої радянської реальності це не назвеш. В ті часи держава взагалі повністю покривала витрати нібито з власної кишені. Але практика показує наступне: вилікувати більш-менш серйозну болячку (скажімо, пухлину, нехай і доброякісну) без суттєвих фінансових вливань «зі сторони» не можна було що тоді, що зараз. І тому родичі та друзі хворого завжди швиденько починають збирати гроші, ледве дізнавшись про діагноз. Нагадує класичну ситуацію з серії «стій там – ходи сюди», чи не так?

На щастя, не все настільки погано, як може здатися на перший погляд. З часів декларації намірів перейти до ринкової економіки минуло вже більш ніж чверть століття, і молодші покоління чудово розуміють прописну істину – найкращим з усіх стимулів зростання рівня наданих послуг є матеріальний. З цим згодна та частка опитаних (41%), що підтримує стосунки на договірних умовах на рівні «лікар – пацієнт». Давайте вже відверто: ідеалісти, що готові однаково сумлінно ставитися до лікування усіх підряд виключно через необхідність дотримуватися клятви Гіппократа, зараз перетворилися на вид, що вимирає. Питання лише в тому, хто дійсно хоче заробляти гроші, а хто звик ходити на роботу виключно заради присутності, щоб ці гроші отримувати.

Свідомість громадяина проявляється і в бажанні відлучати від роботи тих медиків, яких спіймали за руку під час отримання хабара (або ж просто дізналися про його вимагання). Відповіді «так» і «ні» на це питання розподілилися приблизно порівну – раніше ж спостерігалася зовсім інша динаміка. При цьому 15% все одно не можуть побороти в собі радянську сутність і бажають, щоб лікарів-хабарників на роботу все ж приймали, але виключно до приватних клінік. Мовляв, нам завжди буде добре, коли заможному сусідові буде кепсько – інакше тут і не скажеш.

Головним же свідченням позитивної начебто динаміки є те, що хтось все ж бачить користь від реформ та правильні зрушення в медицині. Так, серед опитаних подібних оптимістів було лише 9%, але зазвичай і на такі цифри сподіватися не доводилося.

Може, диво все ж станеться, і команда Уляни Супрун доведе реформи до кінця, незважаючи на спротив з боку вітчизняного менталітету? Дуже хочеться вірити в диво, але й проблеми не зводяться виключно до пацієнтів – деякі працівники медичної галузі руками і ногами чіплятимуться за старі принципи. Не зводяться вони й до самої лише Супрун та її команди – має бути тверда політична воля. Та сама, що досі тримає пані Уляну у заручниках приставки «в.о.».

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!