Кримський експеримент: репресії та дерибан продовжуються

22.06.2016, 16:15
Ситуація на півострові погіршується - фото 1
Ситуація на півострові погіршується / ВВС Україна

На Донбасі все якось зрозуміліше: ось лінія фронту, свої – чужі, ось Мінські домовленості, які не виконуються, ось заборонена зброя в кущах. Крим зараз більш сюрреалістичний: ФСБ-шне болото без прямих бойових дій, захоплення у полон, суди над мусульманами та розкрадання всього, що погано лежить.

Практика з Солошенком, Савченко та Афанасьєвим показує, що полоненими мають займатись колишні полонені. Звільнення кількох людей – це не лише радість для близьких, але й інформація. Їхні розповіді, які можна поширювати серед закордонної дипломатії, досвід, який, на жаль, не можна передати тим, хто ще лишається в ув’язненні, але можна – всім, хто ще може туди потрапити. Бо значно легше реагувати на давно вигадані методи тиску давно вигаданими ефективними методами протидії, ніж проживати це, як вперше, і вигадувати щось «у режимі онлайн».

Савченко трохи відійшла від попереднього досвіду і виступи її стали стриманішими. Можна по-різному оцінювати її поведінку, але випасти з ворожого полону одразу у парламентські кулуари – це не краща комбінація для психіки. І невідомо, що є більший подразник – політики, які смикають її на всі боки, чи журналісти, яким найцікавіше, як вона ходить боса чи гасить об підошву цигарки.

Надія Савченко на засіданні ПАРЄ / Апостроф

На засіданні ПАРЄ Савченко заявила про створення комітету по звільненню українських політв’язнів у Росії. Сказала, що політики з міжнародної спільноти на громадських засадах зможуть брати участь у роботі комітету і висловлювати власну думку не як політики, а як громадяни. Соррі, це як? Навряд чи зможе будь-хто «вимкнути» у собі політика – навіть з тих, хто зможе це суто формально собі дозволити.

Окрім ув’язнених власне у Росії доводиться вирішувати питання і тих, хто лишився на території, яку Росія вважає своєю. Тобто у Криму. У законодавстві на цій території спостерігається якийсь корпускулярно-хвильовий дуалізм: коли треба – закони російські, коли треба – українськї. Наш омбудсман Валерія Лутковська пояснювала, що нюанси російського законодавства не передбачають можливості відбувати покарання поближче до дому та рідних. Тому кримського ув’язненого – не «політичного», а будь-якого, хто, наприклад, ще до анексії пограбував банк чи збив когось на дорозі – можуть відправити до в’язниці у будь-який куточок Російської Федерації. З цим треба було щось вирішувати на початку анексії, бо специфіка така, що ці люди не можуть просто встати і піти – їх треба було вивозити. Але знайшлися важливіші справи (тут, можливо, майже без сарказму). Та краще пізно, ніж ніколи.

Український та російський омбудсмани домовились про передачу 18 ув’язнених з кримських в’язниць на українську територію. Для вирішення таких питань доводиться домовлятися з доволі стрьомними чи просто дивними людьми. Не маючи навіть морального права до завершення процесу їх такими назвати. Наприклад, нещодавні російські ротації у правозахисній сфері, тобто у її, так би мовити, державному представництві, викликали би подив. Але порівняно з рештою трешу всередині країни та за її межами – це ок. Після того, як попередній омбудсман Елла Памфілова пішла працювати у Центрвиборчком (!), новим омбудсманом (власне тим, що домовлявся з нашою Лутковською про передачу ув’язнених з Криму) стала Тетяна Москалькова - колишній генерал-майор МВС (!!), кандидатура якої була погоджена з «Єдиною Росією» (!!!). Один з цікавих моментів її біографії – наприклад, ініціатива внести до Кримінального кодексу статтю «посягання на моральність» після виступу Pussy Riot у храмі Христа Спасителя.

Ще один дивовижний персонаж, без якого чомусь ніяк – Віктор Медведчук. Це взагалі якась кармічна історія нашої держави – людина, яка «дозахищала» Стуса перед радянською Росією аж до карцеру, тепер бере участь у перемовинах та обміні українських політв’язнів у Росії. І паралельно перевіряється у СБУ на сепаратизм. Якщо копати навіть не так глибоко, то і від ланцюжка Медведчук - Тимошенко - Савченко стає трохи зле. А якщо пригадати, що не лише Юлія Володимирівна, а й Добкін, і Порошенко свого часу ой як дружили з «есдеками», то виникає питання: лишився ще хоча б хтось, хто не у схемі? О, і ще Володимир Рубан, постійний дописувач сайту «Українського вибору» - куди без нього у цих перемовинах. Одне є сподівання: що Савченко ввімкне чуйку і не дозволить себе використати. Як, певно, свого часу співачка Руслана, яка і у парламенті довго не витримала, і полоненими у зв’язці з Рубаном, схоже, займатися припинила. Хоча в інтерв'ю «Німецькій хвилі» Савченко ретранслювала один дивний меседж - сподівання на те, що бойовики можуть бути у перемовинах самостійними і ухвалювати рішення незалежно від Росії, і з ними варто спробувати домовитись. Але схоже, що таке сподівання - не стільки партійна вказівка, скільки трохи Стокгольмського синдрому після унікального досвіду спілкування з бойовиками.

А поки питання звільнення зокрема і кримських в’язнів вирішує такий «дрім тім», на окупованому півострові триває масштабний соціальний експеримент. І до звільнення, схоже, далеко. Координатор громадської блокади Криму (блокування активістами вантажівок на адмінкордоні з окупованим півостровом) та власник телеканалу ATR Ленур Іслямов днями розповів, що у добровольчого батальйону «Крим» з’явився прапор – його вперше підняли на Чонгарі. Рефат Чубаров обережніший – уточнює, що Меджліс у створенні та затвердженні цієї символіки участі не брав, і що йдеться саме про добровольчу частину, а сам батальйон ще не створено. І коли буде створено, то мова буде про підпорядкованість Нацгвардії чи ВСУ. Якось після приговорювання цих бюрократичних нюансів зникає завзяття, яке було чути у меседжах Іслямова щодо безпосередньої участі батальйону у процесі деокупації.

Як не цинічно виглядає, а питання виживання і звільнення у полоні залежить від розголосу, від того, наскільки вдало з політв’язня зробили «бренд». Окрім Савченко, Сенцова та Кольченка є багато кримських татар, які у медіапросторі фактично «не мають імен», яких часто навіть рахують окремо, кажучи, що загалом політв’язнів лише одинадцять. А відбувається з ними те, що й з усіма. Адвокат кримського правозахисника Еміра Усеїна-Куку, якого затримали за звинуваченням в участі у терористичній організації «Хізб ут-Тахрір», розповів, що ФСБ працює навіть з дітьми затриманих. До школи, де навчається син правозахисника, прийшов чоловік та сказав хлопцю, що його батько зв’язався з поганими людьми та сидітиме 10-15 років. Ну тобто, щоб ви розуміли, служба гірша за сицилійську мафію – навіть там заведено родичів не чіпати. Адвокат подав заяву про порушення кримінальної справи з цього приводу. Але не виключено, що у відповідь буде щось на кшталт: «Вам це здалося, дитина все наплутала».

Щодо терористичної організації, до речі, це визначення знов-таки російського законодавства – як і щодо «Аль-Каїди» та «Правого сектору». В Україні «Хізб ут-Тахрір» не мав перешкод для діяльності. Але, зрештою, у кримських татар після анексії і вилучали мусульманську літературу, і блокували мечеті – тому досвід перешкоджання вже є, і історія з «Хізб ут-Тахрір» не перша. А у класифікації та подальших звинуваченнях від малопоширеної та малозрозумілої релігії до секти та терористичної організації при бажанні – один крок.

Але є ще один момент. Щоб мати легітимність трохи більшу, ніж у Медведчука, українській стороні треба пояснювати суспільству багато що зі справ, які мають місце на неокупованій території. Що відбувається з кримчанином Станіславом Красновим – він російський шпигун, що злив куратору списки «Азова», чи це його так переслідують колишні кримські СБУ-шники, що перевелися до Києва? Чи дійсно його сьогодні побили у Лук’янівському СІЗО? Маємо окремі коментарі: від адвокатів - щодо катувань і переслідувань, від голови СБУ Грицака – що таки 100% російський агент, а для загальної картини, як завжди, не вистачає деталей.

Станіслав Краснов на судовому засіданні. 1 березня 2016 року / Олександр Рудоманов

Окупаційна влада у Криму гасить активістів однією рукою, а іншою продовжує робити те, для чого переважно і прийшла. Бо переслідування активістів – це збочене задоволення лише для невеликого прошарку окупантів. Решті цікаві, наприклад, такі прагматичні речі, як видобуток корисних копалин на півострові. Зрозуміло, без ліцензії. Юридично сіра зона дозволяє. Перехідний період, коли українські ліцензії на видобуток ще діють, триватиме до кінця цього року. За цей час ліцензію зможуть отримати кримські державні підприємства та установи, створені окупаційним «Совміном». Тобто потихеньку усі права перейдуть структурам, підконтрольним окупаційній владі. Вже станом на тепер під розробку корисних копалин виділено майже 40 га лісу під Судаком. Також вивозять пісок з міських пляжів – з севастопольської «Омеги» вивезли гори піску за зиму. Місцеві підозрюють, що для будівництва багатоповерхівок поряд. Активісти і прокуратура намагаються відбиватися: наприклад, в результаті у розробці кар’єру біля Кара-Дагу було відмовлено, видобувачів щебеню у Симферопольському районі позбавили ліцензії. Але загалом тенденція зрозуміла.

Проблеми і на інших фронтах. Без Північно-Кримського каналу, що йде від Дніпра та забезпечував до 85% потреб у прісній воді, на півострові проблеми зі зрошенням. Зараз модно згадувати про «подарунок Хрущова» - так його, власне, і отримали тому, що вміли працювати на землі і довести її до ладу, навіть зовсім безнадійну з аграрної точки зору. І хто кому зробив подарунок – ще питання. Так от, у цьому році у Криму були проблеми з посівною – і через воду, і через нестачу техніки та посадочного матеріалу.

Культурні надбання теж вивозять, не надто відрізняючи від звичайної сировини. Хіба що навар значно більший. Український Мінкульт скаржиться, що співробітники музеїв на окупованих територіях не виходять з ним на контакт – кажуть, що бояться інтересу з боку спецслужб. Мінкульт пропонує запроваджувати санкції проти російських музеїв, які презентують на виставках експонати, вивезені з музеїв Криму та Донбасу. І хоче створення моніторингових груп, що контролювали би кількість експонатів, які залишилися на окупованих територіях. Тут згадується історія зі скіфським золотом, яке вивезли до Амстердаму на виставку ще до окупації Криму, а тепер через суд у Нідерландах з’ясовують, кому його повертати – Україні чи Росії. І бажано, щоб у складі моніторингових груп не опинилося колекціонерів та їхніх лобістів. Бо до складу груп ОБСЄ в нас теж іноді є питання.

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...