Гаряча кров, порожні голови: Чому за побиття Найєма нікого не покарають

12:25, 03 мая
Система не працює - фото 1
Система не працює / Цензор.нет

Автор Без Табу звертає увагу на те, як інцидент з побиттям нардепа Мустафи Найєма у центрі Києва продемонстрував усі вади правоохоронної системи України.

Історія з нападом «осіб кавказької національності» на Мустафу Найєма – квінтесенція усіх негараздів, характерних для українських силових структур ледве не з дня здобуття державного суверенітету. Можна довго іронізувати з приводу того, що народні депутати не є недоторканими за межами будівлі Верховної Ради. Але іронія долі насправді полягає в іншому: скільки не міняй гвинтики у непрацездатній системи, працездатною вона від цього не стане, оскільки рокіровка складових на суму не впливає взагалі.

Два роки тому відомий антикорупціонер вирішив спробувати себе в ролі одного з реформаторів правоохоронних органів. Його завзяття в процесі створення нової патрульної поліції вистачило б на трьох, якщо судити хоча б за активністю в соцмережах та регулярними поїздками по регіонах. Але на ДТП з подальшою бійкою патрульний екіпаж прибув значно пізніше, ніж група силової підтримки «дітей гір» з Мерседесу. Найєм, звісно, зазначив, що викликав копів як пересічний громадянин, а не народний обранець. Але чомусь здається, що йому і дорогоцінний мандат би не допоміг.

Також Мустафа свого часу активно виступав проти надання українцям можливості відносно вільного придбання та користування вогнепальною зброєю і голосував проти відповідного законопроекту. Але якщо припустити, що в машині нардепа гіпотетично міг би бути пістолет (навіть незаряджений), то конфлікт мав би геть інше закінчення. Хто-хто, а вихідці з Чечні мають чудово розуміти: озброєну людину краще не чіпати і не провокувати, фактор здорового страху там вже має бути присутнім на генетичному рівні.

Проте на цьому неприємні нюанси не закінчуються. Двоє з чотирьох нападників, якщо вірити правоохоронцям, є громадянами РФ з видом на проживання в Україні. Здається, з 1 січня поточного року щонайменше державна прикордонна служба повинна була уважніше контролювати потік подібних гостей в наші краї. Але піддані Путіна зуміли легалізуватися тут значно раніше, судячи з того, що в одному з київських університетів вони навчаються не перший рік. Як контролювати таких російських візитерів, наші поки ще не придумали. І навряд чи придумають найближчим часом. До третього чеченця в цьому контексті причепитися важко – він все ж народився в Києві і цілком законно має українське громадянство.

Четвертий же зловмисник утнув щось у кращих традиціях Джеймса Бонда: встиг поїхати з місця пригоди до прибуття поліції, заховав власний транспортний засіб так, що його досі не знайшли, а сам примудрився встигнути до Борисполя на рейс до Баку і залишити межі країни. Принаймні, так це виглядає у поліцейських звітах. Насправді ж BMW навіть шукати почали із запізненням, а записів дорожніх камер у слідства не було навіть на момент початку судового засідання, під час якого обирався запобіжний захід для трьох інших підозрюваних. Ну не полями та городами ж утікач з центру столиці дістався до аеропорту на протилежному березі Дніпра?

Та вишенькою на пирозі є навіть не пекельний непрофесіоналізм окремих підрозділів МВС, а відсутність віри у чистоту та непорочність системи в цілому. Як ви гадаєте, що зробили родичі горе-джигітів в першу чергу, коли дізналися про побиття Найєма? Правильно, спробували використати свої зв’язки для того, аби не дати справі хід та спустити її на гальмах. Мовляв, хлопці ще молоді, з вітром в головах, вони виправляться і вибачаться, не карайте їх суворо. На перший погляд, відпрацьований до найменших дрібниць номер не пройшов, оскільки справа до суду таки дійшла.

Але в процесі виявилося, що звинуватити нахабних молодиків у завданні тяжких тілесних ушкоджень за статтею 122 не вдасться. Причина? У представників обвинувачення не було на руках висновків судово-медичної експертизи, а без папірців зламана депутатська щелепа доказом не є. Ба більше, слідство навіть не зверталося до суду з клопотанням з цього приводу. В будь-якому випадку це пахне службовою недбалістю. Та призвести до цієї недбалості в особливо критичному випадку міг не низький професійний рівень, а ввічливе прохання впливових людей. А завершилося все врешті-решт домашнім арештом замість затримання без права внесення застави, якого вимагала прокуратура. Збіг? Та щось не схоже.

Про поведінку «дітей гір» будь-якого віку на українських дорогах говорити вже набридло в будь-якому контексті. І анекдоти про специфіку правил дорожнього руху на Кавказі, здається, перестають бути анекдотами. Найєм – особистість неоднозначна, але він хоча б спробував дати відсіч тим, хто нахабно намагався підрізати його на перехресті. Та й прецедент цей не є поодиноким – пам’ятаєте, як нещодавно кавказці-мажори побили киянина через те, що він висловив невдоволення припаркованим посеред тротуару їхнім авто? Тут і до шовінізму недовго скотитися, бо залізне правило «вади шукати треба не в етносі, а в окремих людях» перестає працювати як слід. Навіть з урахуванням того, що в даному випадку побилися чеченці та пуштун.

Якщо вже «діти гір» стали поводитися в Україні так само, як і в Росії, то щось очевидно пішло не так. Але що саме?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Предложение партнеров
Комментарии
Публикации