Естетика протесту. «Театральний Майдан» на Андріївському

Місцеві прийшли обурюватись / Без Табу

Активності під новою будівлею театру на Андріївському узвозі нагадували сьогодні якусь репетицію спектаклю, що зрештою не відбувся. Можливо, тому, що представників ЗМІ вчасно завели всередину новобудови.

Ззовні блукав у натовпі нардеп Ігор Луценко, раніше широко відомий своїми активностями довкола Гостиного двору на Контрактовій, був помічений екс-депутат та діючий «свободівець» Мірошниченко, стояли купками люди, більш за все схожі на місцевих мешканців. Тітушок на підступах до об’єкту знайшов радник мера Дмитро Білоцерківець, але на перебігу акції це ніяк не відбилося – кілька хлопців у камуфляжі, недовга дискусія під воротами з приводу акредитації тих журналістів, що не встигли зайти із загальним потоком, і на тому все.

Окрім акредитації намагалися не пустити пресу через відсутність касок – бо все ж таки будівельний об’єкт. Коли ж одна зі знімальних груп повідомила, що каски в неї є свої, то аргументи скінчились, і чи то, об’єкт перестав бути будівельним, чи то організатори відкриття вирішили, що сперечатись немає сенсу – але наступна купка журналістів зайшла без жодних касок.

Всередині показувати поки що особливо нема чого – презентація швидше була влаштована з огляду на вчорашнє збурення у соцмережах. Бо фасад згодом буде виглядати інакше. По-перше, його додатково оздоблюватимуть, і ще не вирішили, як саме. По-друге, матеріал згодом змінить колір приблизно на сіро-зелений – лишилося почекати якихось пару років. І взагалі попереду – ще громадські слухання та засідання містобудівної ради. Чому слухання не можна було провести раніше, так і не зрозуміло – автори проекту відповідали щось на зразок: «На цьому етапі будівництва можна без них обійтись». Ну, тобто виходить, якщо є найменша можливість посіяти паніку – то нею треба скористатись.

З моменту, коли кияни вперше помітили новобудову, і до сьогоднішньої презентації пролунало кілька меседжів, що якось одне з одним не узгоджуються. З одного боку, архітектор Олег Дроздов ніяк конкретно не називає той стиль, в якому все це виконано – точніше, називає його стилем наших часів.

З іншого боку, напевно, за інерцією, фахівці, коментуючи ситуацію, чомусь зауважують, що давати оцінку цьому витвору мають виключно такі, як вони – тобто люди з профільною освітою. Тоді, мабуть, і на виставки мають ходити лише художники, а у кіно – лише режисери. Єдина різниця, на яку можна було би сподіватись: що фахівець, на відміну від глядача, що керується лише критеріями «подобається - не подобається», міг би це обґрунтувати через якусь термінологію, хай вже так. Але й цього не відбулося.

Можливо, для Андріївського це перехідний період – коли всі, хто захоче там будувати хоча б щось, приречені або продовжувати на всі боки Воздвиженку, або впрягатися у скандальні проекти на зразок ахметівської реконструкції, що була замаскована під будівництво офісного центру – чи навпаки – і захлинулася народним протестом. Напевно, автори проекту театру хотіли у цій комбінації опинитися десь посередині, тобто сісти на шпагат. Але поки що не дуже виходить.

Зрештою, поряд, на Пейзажці, свого часу завершилося тим, що не побудували взагалі нічого - теж варіант. Особливо якщо згадати, скільки по центру міста покинутих будівель, пусток, дуже старих будинків, що не є пам’ятками і можуть бути знесені без жодних наслідків для обличчя міста. Чому усім медом намазано саме на Андріївському, де навіть немає нормальної транспортної розв’язки – загадка природи.

Ще кілька факторів, що обіцяють продовження цієї історії – «Театр на Подолі», що зараз притулився у Гостиному дворі і чекає на нове приміщення, меценатська участь у проекті компанії Roshen, що само по собі виявить невдоволених, навіть якщо буде все гаразд, бо справа в цьому випадку буде зовсім не в театрі.

Акцією протесту сьогоднішній збір під театром назвати було важко – швидше це було таке собі орієнтування на місцевості. Зараз тактично автори проекту виграли – бо ні в кого немає машини часу, і чи стане будівля іншого кольору, просто зараз ніхто точно не скаже. Але завжди знайдуться ті, хто якраз не буде «терпіти вандалізм» і буде вимагати змінити щось просто зараз. Купка неозброєної інтелігенції в умовах складного рельєфу – нікому це нічого не нагадує?

Прибічники надсучасного вигляду будівлі теж є, але вони переважно сперечаються з противниками у тематичних групах соцмереж.

І, зрештою, мотивації вийти проти завжди якось більше, ніж за. Пригадуючи історію з Гостиним двором, можна сказати, що зайва «гаряча точка» у доволі дивному і незручному місці в Києві вже є. І до здачі будівлі у 2017-му кардинально змінитись може не лише вона, як обіцяють автори проекту, але й громадські рухи навколо неї – і тут вже ніхто нічого обіцяти не може.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!