Дебет – кредит. Чим український підхід до Євробачення відрізняється від європейського

Інколи для перемоги не треба викидати купу грошей / Getty Images

Підсумки Євробачення 2017 від Без Табу.

Ну от і все. Шоу, що досі чомусь перш за все вважається «пісенним конкурсом», завершено. Переможця, як і країну, що прийматиме наступне Євробачення, визначено. Наступне Євробачення прийматиме Португалія. Але це лише кінець чергового розділу, а не історії під назвою «Особливості типового українського бізнесу». І зводити дебет з кредитом потрібно вже зараз, доки залізо ще гаряче, а цікава інформація продовжує оприлюднюватися швидко, нехай і поступово.

Мине чимало часу, доки більшість зацікавлених осіб знайде відповідь на просте питання: на що (і навіщо) було витрачати на все це три десятки мільйонів євро державних лише коштів? Можна узяти кошторис, уважно проаналізувати кожен пункт, але відповісти навіть після такого аналізу вдасться не одразу. В якості красивого контрприкладу перед очима стоїть Швеція – країна значно більш розвинена і “дорога” за Україну. Здавалося б, там на підготовку до минулорічного Євробачення за нашою логікою мали б витратити з сотню мільйонів, але насправді майже вклалися в десять. Дивина, та й годі.

Хтось, звичайно, може зауважити: шведам не треба було будувати нічого принципового нового, їхня інфраструктура готова приймати будь-який подібний захід континентального масштабу хоч раз на тиждень…

Вибачте, а що такого принципово нового побудували за останній рік в Києві? Дороги місцями підлатали – це однозначно плюс в порівнянні з попередніми роками. Але місцева влада повинна робити це за визначенням кожного року незалежно від проведення в місті Євробачення, фіналу Ліги Чемпіонів чи всесвітнього з’їзду ветеринарів. І гроші на це закладаються до зовсім іншого бюджету, до речі. Запитайте хоча б одного корінного киянина, чи змінилося обличчя міста з того моменту, коли стало зрозуміло, хто прийматиме черговий «пісенний конкурс»? Відповідь навряд чи буде позитивною.

Більшість при цьому чомусь забуває відзначити головне – Швеція в особі влади міста Стокгольм та приватних інвесторів з лихвою відбила вищезгадані десять з копійками мільйонів за рахунок витрат щедрих закордонних туристів. Там самі лише сусіди-данці чималенько вклалися навіть за тієї умови, що декому не треба було винаймати житло. Навіщо вигадувати велосипед, коли можна швиденько потрапити мостом назад до Данії? Можна, ясна річ, натякнути на те, що скандинавські ціни в порівнянні з нашими неймовірно кусаються: дешевше за 30 євро спальне місце знайти дуже важко, а легенький перекус може обійтися у червонець, якщо не знати потрібних місць. Але після наведення попередніх аргументів ці цифри вже не виглядають надто цікавими та важливими.

І ось тут ми приходимо до головного висновку - серед усіх громадян України найбільш зацікавленими в проведенні Євробачення були держслужбовці та наближені до них з тієї чи іншої причини компанії та бізнесмени. Якби кошторис конкурсу формувався за принципом quantum satis («стільки, скільки потрібно»), то сума витрат напевно була б близькою до минулорічної шведської. Але не варто забувати про те, що певна частина витрат має осісти в кишенях «своїх людей». Була б їхня воля – Україна б вигравала Євробачення кожного року, оскільки ці перемоги гарантували б нові надходження з бюджету. І не лише за реальні справи, а й за «годування мертвих душ».

Подивіться на сухі цифри. Забезпечення освітлювальним обладнанням – 165 тисяч євро. Оренда тридцяти металодетекторів на невизначений термін – 93 тисячі євро (хто ж здумав, що головною загрозою конкурсу виявиться не метал, в звичайна дупа одного розумника). Оренда невизначеного обладнання для визначення заборонених предметів та речовин на 17 діб – 72 тисячі євро. Юридичні консультації для організаторів та учасників Євробачення – 96 тисяч євро. Перелічення подібних послуг можна продовжувати нескінченно, але важливо те, що усі угоди щодо їх надання підписувалися та ухвалювалися за старими правилами, без проведення торгів в системі електронних держзакупівель ProZorro. І це дійсно має бентежити.

Офіційне пояснення порушення правил, які нова влада встановила минулого та позаминулого року, у представників цієї влади є. Звучить воно дуже просто: це не чемпіонат Європи з футболу, на організацію проведення якого у нас було кілька років, а на торги за прописаною процедурою нема ані часу, ані бажання ризикувати. При цьому навряд чи хтось зможе ґрунтовно пояснити вам, за надання яких юридичних послуг з державного бюджету заплатили майже «суму з п’ятьма нулями» в іноземній валюті. Ось вам і типовий український бізнес – явище, що дуже часто не має ані сенсу, ані жалю до всіх без винятку учасників дійства.

Чужим – закон, своїм – все. І особливо показово серед усіх «своїх» виглядають брати Ткаченки. Ті самі, яким вже двічі пощастило добряче нажитися на здачі в оренду під проведення пісенного конкурсу підконтрольних їм об’єктів. Такі ділки чудово виживають за будь-якої влади – недарма ж старший Ткаченко був директором “Палацу спорту” ще за президентства Кучми.

А Євробачення наступного року проведе, як вже можна було здогадатися, Португалія. Та сама Португалія, яка чотири десятиліття тому була найбіднішою державою Європи. І щось підказує, що тридцять мільйонів євро на проведення конкурсу там ніхто не витрачатиме.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!