Афера року. Євробачення як свято некультурного збагачення

Євробачення - час збагачення / Getty Images

Оглядач Без Табу про оду погану рису українських можновладців.

Якщо перефразувати старе як світ прислів’я «грузин без гостя – не грузин» на наш лад, можна сказати, що Україна не була б Україною без різноманітних фінансово-організаційних скандалів. Як для країни з надто скромним середнім доходом пересічного громадянина ми останнім часом приймали чимало подій континентального масштабу (і прийматимемо ще, до речі). Не варто дивуватися тому, що жодного разу не обходилося без певних махінацій. Про щось чули майже всі, а деякі скелети так і лишилися у шафах.

Дванадцять років тому під час першого для України домашнього Євробачення зацікавлені особи крали переважно потрошку і тихо-тихесенько. В країні щойно відгриміла Помаранчева революція, і бути «поганим хлопцем» тоді було щонайменше шкідливо для власної репутації. Єдиним винятком був конфлікт з приводу зависокої орендної плати за використання «Палацу спорту». З 11 з копійками мільйонів доларів загального бюджету пісенного конкурсу за оренду довелося заплатити близько трьох. І це при тому, що деякі близькі до директора закладу Ткаченка в аналогічній ситуації сплачували на місяць 5 тисяч. Відчуваєте різницю? Скандал по-справжньому не розгорівся лише через те, що в країні швидко намалювалися інші проблеми (не набув ще такого поширення інтернет, а також - не стали популярними іноземні гранти на боротьбу з корупцією).

Пізніше, під час чемпіонату Європи з футболу 2012 року, організатори (переважно в особі правлячої еліти Партії Регіонів) випробували кілька нових методів легкої наживи. Зокрема, в готелях ціни накрутили так, що навіть заможні за українськими мірилами іноземці вважали за потрібне оселятися деінде. В якості прикладу варто згадати, наприклад, голландське наметове містечко під Харковом серед чистого поля, в той час як в межах міста було непристойно багато вільних номерів. Борис Колесников тоді ж вписав себе в історію в якості горе-реформатора української залізниці. Звісно, задум з нібито новими корейськими поїздами на папері виглядав цікаво і правильно, але бодай якийсь зиск отримав від цього лише його автор. А пасажири експресу Київ-Дніпро, скажімо, в порівнянні з 2011 роком стали переплачувати вдвічі за економію 20-30 хвилин в дорозі. Геніально, просто геніально. Інші оборудки з «відбудови» інфраструктури збагатили пана Колесникова ще більше, але в народній пам’яті запам’яталися чомусь саме замерзлі в безкраїх українських полях «Х’юндаї».

Багато чекали можновладці від Чемпіонату Європи з баскетболу 2015 року, але тоді масовому «дерибану» завадила російська військова агресія.

Євробачення-2017 просто не мало шансів випасти з цього логічного ряду. З деякими сумнівними на перший погляд речами треба було, щоправда, примиритися і не ставити зайвих питань. Гонорар майже у 40 тисяч доларів, які отримають від держави за виступ Джамала та її команда, виглядає цілком справедливим з урахуванням минулорічних витрат співачки. Сперечалися з цим переважно заздрісники з богемного світу, яким ласого шматочку з держбюджету не перепало. Інші дивилися на це спокійно – за законами жанру тріумфаторка має право не лише на коло пошани, а й на лавровий вінець. Проте на цьому стриманий оптимізм і приводи для нього закінчуються.

От скажіть, наприклад, за що отримав два з половиною мільйони гривень Андрій Джеджула? Чому уся «Червона доріжка» була записана на нього та його персональний ФОП? Чому не було тендеру?

Сфера послуг – окрема історія. Заклади харчування, що вирішили підзаробити під егідою пісенного конкурсу, пустили в хід перевірений засіб під назвою «плаваючий курс іноземної валюти». Раніше щось подібне доводилося спостерігати хіба що під час домашніх єврокубкових матчів українських футбольних клубів. Тоді на пляшку дешевого пива чіпляли цінника з цифрою «5» і кували залізо, не відходячи від каси. Місцевий люд без зайвих роздумів викладав за півлітра купюру з гетьманом Хмельницьким, а на закордонних гостей після аналогічної спроби незадоволено косилися і говорили: «Ні-ні, шановний, пиво коштує 5 євро». Схема працювала невідмовно, доки в черзі не знаходився раптово якийсь сумлінний громадянин.

Доморощені ресторатори ж пішли далі за власників кіосків та палаток. Вони абсолютно чесно написали у меню ціни у гривнях та євро, але написали з розрахунком на те, що умовний німець чи швед реального курсу української валюти не знає. Якби знав, то зрозумів би, що місцевою валютою розраховуватися вигідніше.

В цьому контексті чомусь пригадалася сучасна Куба, в якій кубинці розраховуються однією валютою, а іноземні туристи іншою, причому рівень цін для місцевих і немісцевих суттєво відрізняється. Але там подібна дивина за визначенням прописана у законодавстві, а чим керуються в Україні станом на травень 2017 року? За таке в цивілізованому світі б’ють по руках, і б’ють дуже боляче.

79 тисяч гривень на сотню гелієвих кульок, які під час церемонії відкриття ніхто не помітив, або 83 тисячі гривень на квіти та послуги флористів, що теж за великим рахунком лишилися непоміченими – це лише дещиця. Остаточно увесь розмах афоризму, схоже, можна буде зрозуміти лише по закінченню Євробачення, бо паперовий бюджет та реальні витрати у нас зазвичай не збігаються ніколи.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!