Сьогодні в Італії починається суд на українцем Віталієм Марківим. Без Табу розповідає історію героя, що став заручником італійських політиків, російських майстрів гібридної війни та бездільяності української влади.
У світовій літературі та кіно можна зустріти чимало варіацій одного й того ж сюжету: маленька людина допомагає державі зберегти обличчя або щось більш коштовне, а на знак вдячності отримує цілковиту байдужість, коли потрапляє в скрутне становище. Комусь це може здатися проявом фантазії, що є неможливим в реальному житті. Але реальність – річ жорстока. Віталій Марків та його близькі вже переконалися в цьому сповна.
Історія одного з багатьох українських героїв нескінченної війни з Росією починається дійсно по-голлівудськи. Він мешкав в Італії разом із матір’ю і навряд чи думав повертатися на батьківщину, але після початку російської агресії прислухався до поклику долі і відправився до зони бойових дій. Навіть після повернення з фронту війна для Віталія Марківа не закінчилася: він став заступником командира взводу у батальйоні НГУ імені генерала Кульчицького. Все начебто йшло добре, поки Марків не вирішив навідати найближчу людину. Візит до матері завершився тим, що українець потрапив до рук італійських правоохоронних органів.
В чому звинуватили учасника АТО на Апеннінському півострові? Йому закидають безпосередню причетність до загибелі під Слов’янськом італійського фотокореспондента Андреа Рокеллі. Сталося це ще в травні 2014 року, але до цього часу матеріали справи перебували під сімома замками і не були відомими широкому загалу. Сторона обвинувачення, однак, стверджує, що постанову на арешт було видано ще минулого грудня, проте можливості затримати Віталія Марківа раніше чомусь не було. І це не єдине дивне неспівпадіння у справі.
По-перше, Андреа Рокеллі загинув внаслідок мінометного обстрілу. Навіть в МВС України свого часу підтвердили, що в тілі італійця було знайдено декілька уламків мін. Станом на весну 2014 року на озброєнні в українській армії мінометів не було взагалі, тому ані Віталій Марків (який не був мінометником), ані хтось інший з бійців ЗСУ чи добровольців вцілити в іноземного журналіста не міг. Ба більше, якщо прорахувати приблизну траєкторію обстрілів, то виявиться, що вогонь вівся з позицій, які займали на той момент російські терористи.
Хто такий Віталій Марків
По-друге, Андреа Рокеллі під Слов’янськом перебував не сам, а в компанії російського колеги Андрія Миронова. Того самого Миронова, який мав безпосередній доступ до розташування так званих «революціонерів», знав достатньо багато і врешті-решт знайшов свою смерть пліч-о-пліч з італійським колегою. Якщо скласти усе воєдино, то виходить наступне: Андреа Рокеллі так замріявся про лиху славу Грема Філліпса, що почав підробляти на державу-агресора і сам пішов на абсолютно невиправданий ризик. А був би він зараз живий, то напевно стверджував би, що їх обстрілювали українські військові, порушуючи при цьому усі можливі та неможливі закони.
Це передбачення не позбавлене сенсу, оскільки у обвинувачення зненацька знайшовся свідок, що говорить теж саме слово в слово. Неназваний поки що французький фотокореспондент стверджує, що бачив, як було поранено Рокеллі та Миронова і як лежали під вогнем їхні нерухомі тіла. Ніхто б не здивувався навіть тоді, коли француз надав би точні координати мінометних розрахунків. Кремлівські гроші, знаєте, ніколи не пахли для певної категорії осіб. Хоча можливо, на кону стоїть зовсім не шестизначна сума у доларах, а життя свідка, який з переляку змушений співати, немов жовта канарка.
По-третє, цю швидше політичну, ніж кримінальну справу недарма підняли назовні саме зараз. 31 травня 2017 року провідні італійські політичні сили нарешті дійшли згоди щодо нового електорального порядку. Якщо говорити простіше, дострокові парламентські вибори в Італії остаточно стали неминучими (експерти вже навіть назвали можливу дату проведення – 24 вересня). Для Ліги Півночі, об’єднання П’яти Зірок та інших «європесимістів», що сумлінно годуються з московської руки, «трагедія родини Рокеллі» може стати чудовим інструментом для збільшення не лише власних рейтингів, але й кількості голосів виборців.
Логіка проросійських популістів тут буде дуже простою. «Кривава київська хунта» вбила нашого співгромадянина? Таки вбила. Євросоюз підтримує нову київську владу? Таки підтримує. Наш попередній уряд підтримував Євросоюз? Таки підтримував. Висновок простий: банду Ренці геть! Це звучить смішно, але італійський електорат в плані несвідомості не надто відрізняється від українського. І саме тому дехто в Кремлі вже задоволено потирає долоні, передчуваючи локальну перемогу.
Проте найбільшу лють у випадку з В італієм Марківим викликають навіть не дії московської пропаганди, а бездіяльність вищезгаданої української влади. Що роблять наші правоохоронні органи, коли треба врятувати героя війни від фактичної розправи в іншій країні? Правильно, звертають увагу на те, що герой має подвійне громадянство, тобто порушує українські закони і відповідно не має навіть морального права на захист. Офіційний протест італійській стороні з вимогою надати неспростовні докази провини Віталія або звільнити його з-під варти, звісно, вже надіслали. Але на цьому допомога, схоже, і закінчиться.
Українська влала відмовляється від свого захисника. Як це розуміти?
Між захистом своїх у критичній ситуації та реверансами задля збереження робочих нібито стосунків з чужими офіційний Київ знову обирає другий варіант. Вибачайте, але таким макаром нам не виграти війни на жодному з фронтів.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Матеріал вперше надруковано на Без Табу 06.07.2017 року