Чужа сорочка на чужому тілі: чому місія ОБСЄ в Україні остаточно втратила довіру до себе

18.07.2018, 11:40
Співробітники ОБСЄ залюбки співпрацюють із росіянами - фото 1
Співробітники ОБСЄ залюбки співпрацюють із росіянами

Від самого початку роботи місії ОБСЄ на сході України складалося враження, що працюють міжнародні спостерігачі якось не надто сумлінно. То "мирних трактористів і шахтарів" побачать замість окупантів із лав ЗС РФ, то на підготовку якоїсь диверсії уваги не звернуть.

Частково очевидний російський слід у діяльності нібито незалежних контролерів проглядався одразу, але здіймати галас тоді було не можна щонайменше через участь ОБСЄ у переговорних процесах щодо Мінських угод. Та й із доказовою базою були проблеми.


Вчора рушниця, що довго висіла на стіні, нарешті вистрілила. Німецький телеканал ARD оприлюднив інформацію щодо підозр у шпіонажі на адресу Росії з боку одного зі спостерігачів місії. Матеріальним підтвердженням цього слугував цифровий носій, який начебто належав раніше кадровому офіцеру ФСБ.

Скептики, звісно, одразу ж поставили під сумнів достовірність доказів, але варто зауважити, що створити підробку такого рівня пересічні журналісти без професійної підготовки не здатні. Якщо це, ясна річ, підробка.

Давайте говорити відверто: сумнівів в тому, що російські спецслужби нелегально моніторять усіх своїх стратегічних партнерів та ситуативних союзників, не може бути взагалі. Але у випадку з ОБСЄ "моніторинг" вийшов навіть не подвійним, а потрійним. Українській стороні не вдалося свого часу навіть домогтися незалучення до роботи на Донбасі спостерігачів з російським громадянством, оскільки РФ є повноцінним членом організації. Дискримінацію їм запахло, бачте. Звідси і логічні братання з окупантами з так званих "ДНР" та "ЛНР" – не виключено, що всі вони колись "варилися в одному котлі".

Не варто з цього ракурсу дивуватися і тому, що хтось з членів місії (не обов’язково росіянин) міг добровільно, без жодного примусу передавати ФСБ конфіденційні відомості щодо своїх колег. І мова ж не про загальні характеристики, а про детальні описи життя-буття. Улюблене кафе, любов до жінок специфічної зовнішності і статури, схильність до нервових зривів – коли подібні дані потрапляють до рук спецслужб, не варто чекати чогось доброго. А Змій Горинич з Луб’янки, як відомо, має і третю голову: чого не принесли ренегати, те знайдуть спеціально навчені хакери.

Америка в цьому вже переконалася, в Україні ризики мережевих атак навіть після сумнозвісного вірусу Petya.A де-не-де досі не розглядають всерйоз. Дарма, якщо враховувати ймовірність зламу баз даних нібито солідної міжнародної організації.

Чи може йти мова про якусь довіру до непевних іноземців під певною вивіскою? Навряд чи, особливо на фоні інших дрібних і не дуже казусів. Скажімо, фальшиве посвідчення члена місії ОБСЄ можна легко придбати за півтори тисячі доларів і займатися фінансовими аферами під надійним прикриттям. Минулого року одного такого хитруна СБУ спіймала у Дніпрі, та є підозра, що в Україні таких злодюг ще достатньо. Тим більше, що народ не надто й відрізняє справжню символіку від жартів на зразок "Організації ядерних їжаків, що пиячать зранку". Щоправда, на цю хохму минулого року повелися не лише мешканці Запоріжжя, а й окупанти в сірій зоні. Волонтери, автори кумедної ідеї, начебто й задумували це на краще задля перевірки пильності горе-спостерігачів, але монета в цьому випадку має й очевидно не позитивний інший бік.

Ба більше, за таких розкладів особливо актуальним стає питання відмови від організації на Донбасі миротворчої місії ООН. Бо ймовірність вдруге стати на ті ж самі граблі є дуже високою. Росія має чимало інструментів для шантажу – наприклад, право накласти вето на будь-яке рішення Ради безпеки ООН. Кремль гарантовано його використає, якщо Київ чи хтось із західних партнерів наполягатиме не допускати на українську територію російських "блакитних беретів", які тишком-нишком у кращих традиціях марш-кидку на Пріштіну можуть і на Київ посунути. Тож у опонентів держави-агресора руки цілком вірогідно будуть зв’язані.

Знаєте, погана акторська гра рано чи пізно починає набридати. І голова місії Александр Хуг, який з підробним подивом реагує на виток інформації від когось з підлеглих, і власне наглядачі, що відмовляються адекватно реагувати на прояви російської агресії в Україні – це очевидний перебір за всіма законами жанру. А ми перебуваємо у дивному становищі: з одного боку, присутність нейтральних за визначенням спостерігачів у зоні військового конфлікту є сталою нормою міжнародних відносин, але чи можна у випадку говорити про нейтралітет? Навіть перетворення АТО на ООС та поступове відходження від Мінських угод не дає можливості відігнати від капусти цапів, яких нова політична еліта змушена була впустити до свого городу чотири роки тому.

І недарма починає здаватися, що Порошенко за мотивами зустрічі Трампа з Путіним цілком справедливо припустив гіпотетичну можливість відбиватися від агресора самотужки. Не можна однією рукою погрожувати Росії санкціями, а іншою допомагати будувати Керченський міст. Не годиться виставляти себе незалежною структурою і паралельно підігравати старим друзям-окупантам. Чим далі занурюєшся до зміїного кубла, тим менше в цій історії стає здорового глузду.

Закордон нам допоможе, еге ж.

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...