Чарка за здоров’я. Чому заборона продажу алкоголю вночі провалилася

За АМКУ

Як економічна доцільність перемогла законодавчі ініціативи Київради.

Гарно збираєш велосипеди – отримуєш сто двадцять карбованців. Погано збираєш велосипеди – отримуєш сто двадцять карбованців. Взагалі не збираєш велосипеди – отримуєш сто двадцять карбованців. Здається, Революція Гідності була потрібна ще й для того, щоб назавжди відійти від цього огидного принципу, який колись слово в слово описав Михайло Жванецький. Мільйонам українців довелося вчитися працювати як слід і заробляти самостійно, а не отримувати подачки від держави. Втім, державі теж треба дечому навчитися, як показує практика.

Днями Антимонопольний комітет зобов’язав Київраду зняти заборону на продаж алкогольних напоїв у нічний час. Столичні чиновники, звичайно, пообіцяли боротися до кінця за свою ідею, але усім іншим вже стало зрозуміло, що мильна бульбашка гучно луснула. За три місяці, протягом яких діє заборона, пити менше ніхто не став, в тому числі і вночі. Зате магазини, які продають в тому числі і винно-горілчані вироби, недорахувалися прибутків. Чому б не погойдати човна, справді?

Питання в тому, що насправді знайти випивку на продаж в Києві в період з 23:00 до 10:00 все одно можна, причому досить швидко і просто. Немає такого району чи кварталу, де б не було самогонника чи самогонниці, про існування яких знають виключно "свої". Знайшлися і люди, що вчинили ще хитріше – ніхто не заважає їм купляти горілку у пакетах за оптовими цінами і продавати її розливним шляхом. Звичайно, є закони, що забороняють подібну діяльність. Але давайте вже говорити відверто – часи Андропова, коли пошук виробників сурогату був першочерговим завданням для працівників МВС та народних дружин, давно минули. В кращому випадку оперативник з райвідділу може навідатися до новоспечених бізнесменів задля виконання професійних обов’язків аж одного разу. Та й то для того, щоб запропонувати "увійти під протекторат".

Варто звернути уваги на ще одну нагальну проблему. Український сегмент всесвітньої мережі зараз іронізує з приводу масового отруєння настоянкою глоду в Сибіру, але не так давно і у наших краях сталося щось подібне. Точніше кажучи, у країнах колишнього СРСР народ не припиняє труїтися не лише паленою горілкою, але й медичними чи побутовими засобами із вмістом спирту – просто не завжди летальні випадки сходяться на одній території настільки щільно, що починають привертати увагу схвильованої громадськості. Одна-дві смерті на рік в придорожньому селі нікого не бентежитимуть.

І ось тут стає зрозуміло, до яких висновків мали дійти чиновники. По-перше, до України так само не їздять із власною горілкою, як і до Афін із власною совою. На скільки б не збільшувалися обсяги продажу різноманітних віскі та лікерів, але лідером з великим відривом все одно лишається оковита. По-друге, українців – так вже склалося історично – є цілком питущою нацією. Заберіть у нашої людини чарку – вона візьме іншу і піде шукати місце, де їй наллють. Так сталося і цього разу: у Київраді засідає чимало людей, по чиїх кишенях прямо чи опосередковано вдарила заборона, яка почала діяти з вересня. Гроші ці перейшли до кишень тих, кому обмеження на нічний продаж алкоголю жодним чином не заважає.

Не треба забувати, що після Майдану до влади на місцях деінде прийшли люди, що навчилися заробляти мільйони (неважливо, про кого мова – про бізнесмена нової формації чи хронічного комсомольця-добровольця). І от вони якраз чудово розуміють прописну істину: якщо держава має можливість витіснити з ринку бабу Люсю з висілків, то цією можливістю треба скористатися негайно. Споживач так чи інакше лишиться задоволеним – іноді краще трошки переплатити, але отримати продукт, вміст якого відповідає тому, що написано на етикетці. Береженого, як відомо, бог береже.

Хтось зараз, звичайно, схоче висловити своє обурення – яка, мовляв, аморальність, країну схотіли споїти. У відповідь варто нагадати, що жодні антиалкогольні кампанії на території України не давали очікуваного результату. Під час останньої спроби хіба що виноградники добряче попсували, за що винороби досі бажають одному підстаркуватому ставропольцю з родимою плямою на голові усього найгіршого. Тому висновок може бути лише один: якщо процес не можна припинити, то його треба очолити.

І не лише очолити, але й власноруч взятися до справи. Заборону так чи інакше знімуть остаточно – АМКУ Київраді явно не по зубах. На державну казну це вплине виключно позитивно – недарма у наступному році акцизні збори мають зрости на 12 відсотків. Та й національний бренд якось треба працювати – он Куба цілком серйозно запропонувала Чехії віддати державний борг не грішми, а ромом, чи ми гірші за кубинців?

Так чи інакше, а привід випити за здоров’я усіх причетних тепер є.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!