Боротьба без боротьби. Про історичні стосунки Кремля та РПЦ Московського патріархату

17.05.2017, 12:15
85 років тому в СРСР почався масовий наступ на релігійні організації - фото 1
85 років тому в СРСР почався масовий наступ на релігійні організації / Getty Images

До роковин проголошення «безбожної п'ятирічки» у СРСР. Як комуністи зробили російську православну церкву своїм поплічником.

Однією з асоціацій, що одразу спадає на думку під час згадки про Радянський Союз, для багатьох є активне богоборство. Зруйновані церкви, репресії проти духовенства, політика державного атеїзму – усі ці слова зі старої пісні не викинеш. Але якщо придивитися ретельніше, виявиться, що серед рівних нібито перед режимом конфесій були «рівніші». І умови співіснування деяких течій з владою були якщо не обопільно вигідними, то хоча б такими, що не провокували необхідності втручання.

Боротися з релігією у Кремлі, до речі, почали далеко не одразу. Лише 1932 року було ухвалено постанову про початок «безбожної п’ятирічки». Щодо конкретної дати є певні сумніви – одні джерела натякають на 15 травня, інші стверджують, що документ ухвалили 17 числа того ж місяця. Дехто взагалі переконаний, що цього папірця не існує навіть у таємному сховищі під відповідним грифом і ніколи не існувало. Але факт в тому, що це рішення підтримали усі без виключення представники тодішньої партійної еліти. В тому числі і Сергій Кіров – той самий, якого в останні роки існування СРСР певні особи запропонують канонізувати як святого великомученика разом з іншими відомими жертвами Сталіна. Парадокс, причому не перший і не останній.

Боротьба без боротьби. Про історичні стосунки Кремля та РПЦ Московського патріархату - фото 46874

Відповідно до постанови, в СРСР станом на 1 травня 1937 року жодних релігійних течій не мало існувати за визначенням. Силові структури і особливо спецслужби завзято почали виконувати команди згори, і духовенству дійсно стало непереливки. Тим, хто пручався і демонстрував антирадянські погляди, діставалося найбільше – особливо сумною в цьому контексті виявилася доля, скажімо, Української греко-католицької церкви.

Проте руйнували чекісти лише однією рукою, а іншою тихцем намагалися дещо зберегти. Зокрема, деякі приміщення, в яких раніше розташовувалися храми, віддавалися різним державним структурам. Десь пощастило бібліотеці, десь можливістю переїхати ощасливлювали музей. А в радянському ще Дніпропетровську будівлю костьолу на центральному проспекті взагалі тривалий час займало Спортлото.

Боротьба без боротьби. Про історичні стосунки Кремля та РПЦ Московського патріархату - фото 46873

Але от же ж дивина – після смерті Сталіна гра взагалі перестала йти в одні ворота. Певним чином вплинула на це і невдала спроба встановити політику державного атеїзму у республіках новоствореного соцтабору. Навіть найпалкіші прихильники комуністичних ідей раптово зрозуміли, що з політичної точки зору церква їм зовсім не конкурент, а більшовиків під час «безбожної п’ятирічки» цікавили виключно матеріальні цінності та вірячи, що мали перетворитися на пролетаріат. Говорити про це вголос тоді було не можна, як і про те, що православна церква московського патріархату знову мала опинитися у панівній відносно інших конфесій позиції. Та зрушення в потрібний бік все одно почалися.

Таємниче переплетіння двох організацій (КПРС та РПЦ МП) стало особливо помітним вже у брежнєвські часи, коли когось у Кремлі осяяла ідея по-справжньому заробляти на туризмі. Головною і ледве не єдиною родзинкою туристичного маршруту «Золоте кільце Росії» були архітектурні пам’ятки, і більшість з них – старовинні церкви та храми, що не виконували на той момент свою початкову функцію. Довелося вдаряти з духовенством по руках (тільки тихенько і за лаштунками, щоб пролетаріат не подумав про вседозволеність) і повертати священнослужителів на робочі місця. Звичайно, це спочатку було потрібно швидше в якості рухливих декорацій, але потім партія та уряд неофіційно махнули на все рукою. Мовляв, нехай собі носяться з тими свічками та вранішніми службами, нам-то що від цього?

Боротьба без боротьби. Про історичні стосунки Кремля та РПЦ Московського патріархату - фото 46875

Стовідсотково легітимізувати церкву та відхреститися від державного атеїзму ризикнув лише Горбачов – інакше в рік тисячоліття Хрещення Русі вчиняти було не можна. Але це було не більш ніж урочистою офіційною церемонією.

Ще з часів пізнього застою діячі РПЦ МП охоче підпрацьовували на державу, особливо на спецслужби. Можна заради цікавості підняти досьє сучасної верхівки московського патріархату і на секунду здивуватися: більшість її представників, починаючи з патріарха Кирила (Гундяєва), мала досить тісні (нехай і не завжди очевидні) зв’язки з КДБ. Та й їхній професійний підйом пов'язаний в тому числі з приходом до влади в Росії колишнього агента КДБ Путіна разом з частиною «конторського» оточення. Після смерті патріарха Алексія ІІ тут ніхто навіть не говорить про те, що держава ні юридично, ні фактично не має втручатися у справи церкви.

Еволюцію завершено

Тому й не варто слухати тих, хто стверджує про гоніння на релігію протягом «усіх цих сімдесяти років». Політбюро та інші представники еліти КПРС не були настільки нерозумними, щоб проґавити можливість не просто посадити жар-птицю до золотої клітки, а ще й збирати знесені нею цілком золоті яйця. Особливо про це треба пам’ятати зараз, коли під егідою РПЦ МП в Україні влаштовуються підозрілі масові акції з фінансуванням підозрілого походження, а деякі політики використовують це для власної розкрутки.

А взагалі все виглядає якось дивно: вранці дехто просить не творити собі кумира, а вночі молиться на золотого тільця. Радянська реальність, як відомо, не має ані сенсу, ані жалю.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...