Битий небитого везе. Чому українським політикам краще не піаритися на спорті

16.06.2016, 17:20
Футбол - то святе - фото 1
Футбол - то святе / КП

Законотворчість чи Євро 2016 - для багатьох українських політиків відповідь на це питання однозначна. Звичайно, футбол, а Рада зачекає. Без Табу - про історію проблеми.

Коли світова спільнота у відповідь на введення радянських військ до Афганістану вирішила бойкотувати Олімпійські ігри в Москві, верхівка КПРС раптово почала жалітися на те, що кляті капіталісти мішають спорт з політикою. Зірка Бі-бі-сі Сєва Новгородцев, який тоді мешкав в Лондоні і за словом в кишеню ніколи не ліз в принципі, влучно зауважив з цього приводу: "Москва говорить, що не можна мішати спорт з політикою. А чи можна мішати політику зі спортом? Мабуть, можна, якщо Москва відіслала до сусідньої країни збірну стрільців по рухомих мішенях і ніяк їх не забере звідти". Люди, які тоді порушували радянські закони, слухаючи "західні голоси", посміхнулися і забули ту фразу. А дарма, бо мішанина спорту та політики ніколи не закінчується добром. Приклад України це чудово доводить.

"Москва говорить, що не можна мішати спорт з політикою. А чи можна мішати політику зі спортом"?
Сєва Новгородцев

Власне кажучи, спроби українських політиків розкрутитися на ниві спортивних успіхів завжди були чимось схожими на сюжет типової серії сіткому – довгий час усе йшло немов по маслу, але в підсумку об'єкт піару отримував дулю з маком, а не політичні дивіденди.

Найяскравішим прикладом є спроба СДПУ (о) додати собі голосів на парламентських виборах 1998 року за рахунок успіхів Динамо в Лізі Чемпіонів. Кияни тоді виграли дуже непросту групу з ПСВ, Ньюкаслом та Барселоною і вийшли до чвертьфіналу, де їм мав протистояти потужний Ювентус. Григорій Суркіс, який тоді був членом СДПУ (о), вирішив зіграти на цьому успіху – мовляв, якщо ми досягли успіху в футболі, то і в політиці зможемо. Після результативної нічиєї в Турині навіть здалося, що цей абсолютно популістський хід спрацює на сто відсотків, але в Києві Ліппі раптово переграв Лобановського за всіма статтями, і народ від розчарування пішов голосувати за кого завгодно, тільки не за соціал-демократів.

В підсумку історія таки завершилася хеппі-ендом: СДПУ (о) набрала 4.01% голосів, лише на одну соту відсотка перевищивши прохідний бар'єр. Але без активної допомоги закарпатських виборців соціал-демократи навіть цього не отримали б. Після такого провалу піаритися на спортивних досягненнях в подібних випадках зареклися абсолютно всі політсили. Але на інших фронтах загравання з темою спортивних успіхів продовжувалися.

Кожен з українських президентів так чи інакше намагався проявити себе в якості любителя футболу. Кравчук ніколи особливо і не приховував, що є вболівальником Динамо зі стажем, але на стадіоні під час матчів він не так вже й часто потрапляв в поле зору телевізійників. Кучма, навпаки, любив засвітитися на важливих матчах у ложі для почесних гостей і мило посміхався. Але вболівальники Дніпра зі стажем досі щиро ненавидять Леоніда Даниловича за те, що він фактично зруйнував інфраструктуру клубу, яку його попередник на Південмаші Макаров відбудовував чверть століття. Ющенко проявляв, мабуть, найменше активності серед колег по цеху, але і він не лишився осторонь, коли усі святкували історичний вихід збірної на чемпіонат світу десятирічної давнини. Про Януковича та його міцний зв'язок з Шахтарем годі і нагадувати – всі чудово про це пам'ятають, як і легендарне "Welcome in Ukraine" та бажання "умикнуть Україну".

Порошенко, в свою чергу, поки намагається виконувати роль "затички в кожній діжці", але іноді діючому президентові краще було б взагалі мовчати. Скажімо, слова про "руку Кремля" за мотивами бійки вболівальників на матчі Динамо - Челсі щиро потішили навіть прихильників гаранта, не говорячи вже про його критиків. Здавалося б, до чого тут старий принцип "не вмієш не берися"?

фото - ipress.ua

Власне кажучи, політична ситуація відображається і на ставленні до деяких українських клубів. Узяти хоча б Шахтар, який для багатьох любителів футболу від Чопа до Мілового ж чимось на зразок червоної ганчірки для бика. Якщо розібратися в причинах нелюбові до донеччан, то виявиться, що суто футбольні моменти грають тут не першу і навіть не другу роль. А от персона Ріната Ахметова та його бекграунд дуже сильно впливають на ставлення до його дітища, причому як мінімум у кожному другому випадку під час розмов про Ахметова хтось обов'язково згадає про "антиукраїнську політику". Іншим клубам, прописаним на Донбасі, зараз було б не легше, якби фанатський рух не оголосив про всеукраїнське замирення. Але де-не-де на адресу Зорі, Олімпіка чи краматорського Авангарду хтось може викрикнути з трибун "сепаратисти".

А зараз навіть народні депутати зрозуміли, що футбол – річ популярна і корисна. Трансляції минулорічного фіналу Ліги Європи за участю Дніпра на великих екранах у багатьох міста проводилися "за підтримки" певних народних обранців, причому деякі з депутатів де-факто до організації трансляцій жодного відношення не мали. Але народ добре запам'ятав прізвища, написані на афішах.

Борис Филатов футбол

Цього ж літа слуги народу вирішили у масовому порядку дати драла до Франції і підтримати збірну України на чемпіонаті Європи. При цьому на виконання безпосередніх обов'язків депутати вирішили махнути рукою, що вже викликало обурення в певних колах. УВ середу, наприклад, засідання Ради довелося закрити, бо людей не набиралося навіть для кворуму.

Народним обранцям здається, що подібний прояв патріотизму зіграє їм на руку (а хтось і взагалі просто хоче злітати до Франції на шопінг), але у медалі завжди є зворотній бік. Яніка Мерило вже закликає від слідкувати тих, хто вирішив злітати на футбол, і підняти питання про позбавлення мандатів. Бо якою б хорошою людиною не був чоботар, а перш за все він має робити чоботи. Ще далі пішла Тетяна Чорновол, пообіцявши застосувати силу щодо депутатів-вболівальників та не допустити, щоб їх літак піднявся у небо.

І тому здається, що чергова спроба політиків розпіаритися за рахунок спорту закінчиться так само, як і попередні – дулею з маком. І це в найкращому випадку.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...