Ати-бати, йшли солдати. Чи потрібні військові паради у зовсім не мирний час

11:30, 12 августа
23
Гей, нумо, хлопці, до зброї - фото 1
Гей, нумо, хлопці, до зброї / Getty Images

Як правильно ставитися до військового параду? Практичні поради від Без Табу.

До ювілею української незалежності лишилося трохи менше двох тижнів. Підготовка до свята виходить на фінішну пряму, військового параду це теж стосується. Але з наближенням 24 серпня голоси противників цього заходу лунають все гучніше, в той час як по іншу сторону барикади за рідкісними виключеннями панує підозріла тиша. Тим не менш, цей привід для дискусії є значно кращим, ніж бабця, якій нехороші «поліцаї» не дають продавати кріп та петрушку там, де їй заманеться.

Головний аргумент прибічників масових заходів за участі військової техніки завжди зводився до банальної мантри "це красиво та монументально"

 

І справді, є люди, які можуть годинами у захопленні роздивлятися витвори Моне, Сезана та Дега, а є й ті, хто шукає щось естетичне у залізних монстрах на колесах. Хтось гарантовано додасть, що це лише красиво та монументально, але й дуже важливо з політичної точки зору. Особливо зараз, коли на Донбасі то згасає, то знову палає полум’я війни, коли щось недобре починається в Криму. Мовляв, нема нічого кращого, ніж показати союзникам свою міць, а ворогам – зуби, подібним ще у стародавньому Римі грішили частенько. Так що нехай Москва не думає, що воює з зовсім вже неозброєним супротивником.

Ті ж, хто виступає проти подібних парадів, мають у своєму арсеналі значно більше аргументів. Найпопулярніший з них, щоправда, виглядає достатньо безглуздо. Цікаво, чим керуються люди, які стверджують, що не можна влаштовувати пафосні святкування в той час, коли зовсім поруч йде війна? Гаразд, не зовсім поруч – від Києва до умовної Горлівки діставатися треба щонайменше півдоби з урахуванням жахливої якості дорожнього покриття. Гаразд, не зовсім війна – офіційно стрілянина на Донбасі все ще проходить під половинчастою вивіскою "антитерористична операція", але стверджувати, що в тих краях усе тихо та спокійно, а кров українських вояків ніхто не проливає, візьметься хіба що неприхований агент Кремля. Але за цією логікою кожному громадянину потрібно одягнутися у чорне та тужити двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень. Вибачте, панове, але ми не у Північній Кореї – смерті смертями, але навіть родичі загиблих на війні якось знаходять у собі сили жити далі і радіти найменшим дрібницям, навіть сходу сонця після кількох дощових днів.

До речі, якщо вже довелося згадати про Північну Корею та правлячу династію, започатковану колись Кім Ір Сеном, то доведеться пригадати і інший аргумент противників військових парадів. Аргумент цей куди більш вагомий, ніж згадана вище класика жанру "не можна веселитися, коли усі навколо плачуть". Справа в тому, що подібні масові заходи із залученням військової техніки завжди були характерною ознакою тоталітарної держави.

Навіть американці, які звикли грати м’язами перед усім світом у прямому ефірі, давно вже почали відмовлятися від подібної практики

 

Багатотисячний мітинг на честь чергового дня військової слави? Це можна, чому ж ні. Екскурсії на значущі військові об’єкти? Хороший варіант, якщо тільки мова не про те, що досі засекречено – в одному лише Сан-Дієго є чим поживитися в цьому плані. Але уявити, що 4 липня повз Білий дім проходитиме під оплески натовпу колона бронетехніки, просто неможливо – для номінального головного носія демократії це надто вже примітивно та невитончено.

За великим рахунком, до подібних демонстрацій військової потужності в наші часи вдаються хіба що бананові або нафтогазові диктатори – люди, які здебільшого не награлися у солдатиків в дитинстві, але компенсували це надмірною активністю у дорослі роки. В радянські часи подібні паради взагалі були цілком потужним елементом внутрішньої пропаганди і водночас попсувати настрій стратегічних супротивникам за кордоном. У такі дні навіть вечірні випуски новин відсотків на 90 були присвячені саме військовому параду на Червоній площі (молоде покоління, яке сумнівається у наведеному факті, може заради цікавості покопирсатися у радянських телевізійних архівах – підтверджень там знайдеться чимало). Сучасне телебачення дозволити собі чогось подібного не може, бо залежить вже не від держави, а від цілком конкретних спонсорів зі своїми специфічними бізнес-інтересами. Але колишній УТ-1 гарантовано покаже у прямому ефірі бронетехніку та солдатів у парадному обмундируванні – все одно показувати в той час більше буде нічого.

Так як же ж правильно ставитися до військового параду? Виключно нейтрально. По-перше, це все-таки ювілей. На святкуванні круглих та напівкруглих дат середньостатистичний українець зазвичай не економить – замість посиденьок вдома можна вибратися до якогось ресторану і замовити там живу музику замість караоке. А чим президент номер п’ять гірший за середньостатистичного українця? Взагалі-то нічим. По-друге, це дійсно красиво та монументально, особливо для любителів військової техніки. По-третє, союзникам дійсно треба показати свою міць, а ворогам – зуби.

Але не варто забувати і про те, що ліберально налаштована частина суспільства отримає привід поставити Україну в один ряд з Лівією, Іраком та Росією. Репутація все ж іноді важливіша за накачані м’язи.

 

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
23

Другое на тему

Комментарии

Публикации