Анатомія катастрофи: Чи стала аварія на ЧАЕС уроком для українських можновладців

26 апреля, 10:45
Спадок СРСР - фото 1
Спадок СРСР / Getty Images

Роздуми до роковин Чорнобильської трагедії.

Не існує такої нації, яка хоча б раз не опинилася у біді, що об’єднала усіх докупи. Інша справа в тому, що біди бувають різними. Наслідки одного катаклізму можуть майже не проявлятися, хіба що у пам’яті постраждалих іноді оживатимуть дуже неприємні картини. Інший здатен назавжди перевернути догори ногами життя мільйонів людей. Саме так сталося у випадку з аварією на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року.

Квітень, 1986 - фото 43949

Радянська Україна та Радянський Союз в цілому не були готовими до такої руйнівної катастрофи. По-перше, чітко розписаного плану дій на випадок подібних негараздів, схоже, просто не існувало. Початкові етапи ліквідації проводилися, що називається, «з листа» – велике начальство могло покладатися лише на майже невичерпний людський ресурс. Коли у наступному столітті схожа аварія на АЕС сталася в Японії, ліквідувати її наслідки вдалося досить швидко не в останню чергу завдяки сучасному технічному оснащенню. А в квітні 1986-го навіть пожежні гелікоптери пустили у хід не одразу. Цікаво, якою була б кількість жертв серед ліквідаторів, якби дехто був готовим до найгіршого і точно знав, що робити?

По-друге, тисячі людей, що постраждали від опромінення, стали непосильною ношею для радянської медицини. Звісно, усі медики знали/чули про променеву хворобу на прикладі Хіросіми та Нагасакі, але лише в теорії. На практиці ж люди помирали і помирали. В одному з сучасних українських фільмів головну героїню в аналогічній ситуації відправили до американської клініки, але подібні казки, на жаль, не мали нічого спільного з реальністю. В кращому випадку можна було потрапити до числа щасливчиків, яких держава відсилала відновитися на Кубу, та й то у більш-менш придатному для подорожі за океан стані. Спадок у вигляді сили-силенної позапланових пацієнтів дістався пізніше вже українській медицині. Як цинічно це не прозвучить, але розібратися з цими труднощами допоміг лише час.

Прип'ять. Наші дні - фото 43948

Прип'ять. Наші дні / Getty Images

По-третє, параноя кремлівських напівбожків 32 рік тому виявилася сильнішою за інстинкт самозбереження. Щонайменше американці та норвежці, які чудово розуміли наслідки вибуху на правому березі Прип’яті, ледве не наступного дня після аварії зголосилися допомогти усім, чим тільки могли. Але верхівка ЦК КПРС банально злякалася розголосу в межах країни.

Метелик має летіти на вогонь, навіть якщо знає, що полум’я в підсумку його згубить. Тому інформаційні агентства говорили про що завгодно, тільки не про аварію на ЧАЕС. А 1 травня у Києві відбувся традиційний святковий парад. Надворі було тепло, більшість присутніх носили одяг з короткими рукавами. І ніхто не знав, що радіаційний фон на Хрещатику серед квітучих каштанів перевищував норму більш ніж у 80 разів.

Злочин, якого можна було уникнути

За два з половиною роки, коли руйнівний землетрус понівечить чимало вірменських міст та сіл, усе буде інакше. І справа не в тому, що радянське керівництво раптово стало добрішим до свої співгромадян і перестало сприймати пересічних людей як гвинтики у системі. Просто сейсмічні коливання неможливо було приховати від географічних сусідів бодай на секунду, на відміну від радіоактивного вибуху. Тоді і американські літаки вперше з часів Другої світової війни стали сідати на аеродроми СРСР, і французькі рятувальники заробили собі непогану репутацію, дістаючи жертв стихії з-під руїн нещодавно збудованих багатоповерхівок… Після Чорнобилю усього цього не було – доводилося перебиватися власними силами.

Зараз же більше за привидів минулого лякає тільки майбутнє. Просто уявіть собі, що найближчим часом на одній з діючих атомних електростанцій України станеться якийсь катаклізм. Чи можна гарантувати стовідсоткову готовність відповідних служб та осіб до боротьби з його наслідками? Швидше ні, ніж так, якщо вже в наших краях навіть грудневий снігопад де-не-де стає неприємним сюрпризом. Від міжнародної допомоги ніхто зараз, звісно, відмовлятися не буде. Але права наламати дров вже не буде незалежно від того, можна буде сподіватися на бога чи ні.

Не розібралася влада як слід і з пільговою категорією населення під назвою «ліквідатори аварії на ЧАЕС». За великим рахунком, допомога героям сивої давнини зараз здебільшого обмежується безкоштовним проїздом у громадському транспорті та ще кількома дрібничками в залежності від рівня щедрості місцевих чиновників. Це не ветерани Другої світової, їх серед живих поки що занадто багато, щоб просто узяти та відмахнутися від них. Але пани у дорогих костюмах цілком щиро намагаються це зробити.

Привиди минулого - фото 43953

Привиди минулого / Getty Images

Більше за можновладців можуть розізлити хіба що персонажі, які намагаються видати себе за героїчних ліквідаторів та їхніх нащадків. Чи знаєте ви, скільки абітурієнтів щоліта намагається прорватися пільговим шляхом на бюджетні місця у вищих навчальних закладах, маючи на руках липові довідки? І більшість з них таки пробивається, оскільки займатися перевіркою фактів членам приймальних комісій ніколи. Зараз, щоправда, ця схема дещо вийшла з моди, оскільки прикинутися учасником АТО в наш час дешевше і простіше.

Дорогою ціною - фото 43952

Дорогою ціною / Getty Images

Висновки? Їх цього разу не буде. Бо думати про певні речі треба було значно раніше.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Матеріал було вперше надруковано на Без Табу 26.04.2017 року до 31 роковин аварії на ЧАЕС

 
Без Табу
Публикации
Загрузка...