Американський дідусь. Як правильно реагувати на перемогу Дональда Трампа

Все буде добре / Getty Images

Український сегмент всесвітньої мережі вже цілісіньку добу панікує так, ніби сталося щось невідворотне. В самій Україні нічого страшного не відбулося. АЕС працюють у звичному режимі. Лінія розмежування у зоні АТО лишилася на своєму місці. Навіть ціни на гречку не підскочили раптово. В чому ж справа?

Давайте вже говорити відверто – вибір між Трампом та Клінтон цієї осені чимось схожий на вибір між Януковичем та Тимошенко шестирічної давнини. Що тоді, що зараз ситуація для України цілком нагадувала типовий шаховий цугцванг. Неважливо, який хід зробив би пересічний український (колись) чи американський (зараз) виборець – нам все одно б це гикнулося. Причому гикнулося всюди, від Чопа до Мілового, від Мени до південного берегу Криму. Це був вибір без вибору, який так чи інакше не покращував нашого становища.

Пропало все? Реакция соцсетей на победу Дональда Трампа

Але правда ще й у тому, що не нам, а перш за все - самим американцям доведеться жити та примирятися з цим президентом. Щонайменше чотири роки, до речі. Більше, не виключено, що одіозний медіамагнат і взагалі просидить у Білому домі стільки, скільки просидів його попередник – тобто дві президентські каденції. Згадайте, яким дурком був Буш-молодший – плутав Австрію з Австралією (як й чимало фанів Евробачення), пропонував допомогу неіснуючим вже країнам, назвав Кондолізу Райс "такою ж простою техаською дівчиною, як і я", давився бубликом, врешті-решт. І конкуренти у нього на обох президентських виборах були дай бог кожному. А що виходило в підсумку? Колишній губернатор Техасу двічі перемагав. Не завжди впевнено, але перемагав.

На фоні президента номер сорок три Трамп, який скоро офіційно стане президентом номер сорок п’ять, з самого початку виглядав більш презентабельно. Скептики і досі люблять згадувати про те, що Дональд щонайменше тричі ставав банкрутом (автори Сімпсонів вважають, що шість разів) – мовляв, не можна такій людині дозволяти керувати величезною державою! Але будь-яка монета чи медаль має два боки. Для абсолютної більшості так званих ділових людей перше банкрутство водночас стає останнім: після нього доводиться або стрілятися, як належить справжньому офіцеру, або йти працювати, скажімо, вантажником на продовольчий склад. Трампу ж вдалося кілька разів відчутно піднятися на ноги після болісного падіння – спершу лише для того, щоб потім знову впасти, але останній підйом привів його… Та самі вже бачите, куди привів. Дурна людина на це неспроможна апріорі.

Фортуна приязна до відчайдухів

Головний герой вівторка вже дав зрозуміти, що хоче бути президентом для всіх американців і має намір об’єднати країну. Було б дивно почути від переможця щось інше, погодьтеся. Тим більше, що категорії населення, які мали б дати медіамагнату мінімум голосів, несподівано висловили йому підтримку. Так, вісім відсотків афроамериканців і близько тридцяти відсотків латиноамериканців – це не так і багато, навіть якщо повірити соціологам. Але ті ж самі соціологи пророкували значно скромніші цифри і мали на це підстави (ні, зараз мова не про топ-блогера Пономаря, а про справжніх експертів). От ви хіба проголосували б за кандидата, що протягом усієї передвиборчої кампанії обіцяв загнати усіх емігрантів кудись в Тмутаракань, якби самі були емігрантом? Отож бо й воно.

Логічніше, звичайно, подивитися на підсумки президентських виборів з іншого ракурсу – чому програла Хілларі Клінтон? Можна довго розкручувати тему зламаної електронної скриньки або неоднозначних стосунків з Росією як з головним стратегічним супротивником, але насправді все значно простіше. Американські чоловіки, народ переважно консервативний, все ще не готові до того, щоб обрати президентом жінку. Скільки б не говорили останнім часом про суцільну толерантність, але пробити певні психологічні бар’єри все ж непросто. З іншого боку, і в обрання президентом афроамериканця свого часу ніхто не вірив, а он що вийшло в підсумку.

Якщо ж говорити про американських жінок, більшість з яких теж дотримується консервативної позиції (хтось повністю, хтось частково), то вони теж мали причину не голосувати за дружину президента номер сорок два. Здається, що з часів подружньої зради у Овальному кабінеті, яка зробила знаменитою стажерку Моніку Левінскі, минуло чимало часу. Але схоже на те, що американське жіноцтво від Монтани до Нью-Мексико, від Орегону до Флоридщини не пробачило колишній першій леді її тодішньої м’якості. З чоловіками, як відомо, треба жорсткіше, адже якщо вони зраджують одного разу, то охоче зраджуватимуть знову і знову. Хоча є серед представниць слабкої статі і ті, хто дотримується протилежної думки.

Врешті-решт, Америка зробила свій вибір. І Дональд Трамп тепер просто приречений бути хорошим президентом, як сказав би один колоритний, але вже покійний російський генерал та губернатор. Доки США виступали в якості "світового жандарма", внутрішніх проблем стало аж надто забагато. Тож давайте не будемо квапитися з прогнозами і просто подивимося, що новий господар Білого дому робитиме у найближчі кілька місяців.

Наостанок - доволі слушна думка від віце-губернатора Дніпропетровської області

Будьте здорові та не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!