Злука 2.0: День Соборності як фактор президентських перегонів

Команда президента готує стратегію 2019 / Прес-служба президента України

Оглядач Без Табу розповідає, яку історичну карту Петру Порошенко може розіграти під майбутні вибори замість Безвізу.

Ведучий однієї з відомих телепередач колись любив повторювати: не можна передбачити власне майбутнє, не заглядаючи в минуле. За іронією долі, на телебаченні передачу цю побачити зараз можна хіба що у запису на каналі, що має прямий стосунок до президента Порошенка. Того самого, якому начебто треба хвилюватися з приводу ризику не переобратися на другу каденцію (насправді ні). І місяців так за дванадцять у Петра Олексійовича могла б з’явитися можливість ефектно розіграти одну історичну карту.

Всім відомо, що справжній політичний рік в українському суспільстві починається тоді, коли добігають кінця свята. Електорат починає тверезішати після Різдва за юліанським календарем, помалу скидає оберти розговіння після Василя з Маланкою, а на Водохреща остаточно приходить до тями І дуже поруч, на третій день по Водохрещі, у календарі розташовується День соборності України – дата, про яку і досі дивним чином знають не всі українці.

А привід для масштабних святкувань буде досить визначним: у січні 2019-го якраз виповниться рівно сто років з того дня, як було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. Час показав, що і документ цей виявився непристойно декларативним папірцем, і фактичної злуки не сталося, бо дві частини одного цілого були надто несхожими одна на одну. Та й вороги з усіх боків підтиснули врешті-решт так, що про державний суверенітет як явище забути довелося на сім довгих десятиліть. Добре, що взагалі з’явився шанс повернутися до цієї теми і довести справу до кінця.

Важко, звичайно, передбачити, як все складатиметься для України за рік. Але один факт є беззаперечним вже зараз: саме на наступний січень випадає старт фінішного етапу ніким офіційно не проголошеної, але таки передвиборчої кампанії. І Порошенко просто змушений буде певний час крутитися як дзиґа в суто рекламних цілях. Йому ж і на власний рейтинг треба буде працювати, і на рейтинг власної політичної сили.

Комусь з однопартійців довірити «польову роботу» і гру на публіку не можна: то козла попросять винести, то щось більш недоречне бовкнуть у прямому ефірі. А виборець зараз пішов перебірливий, самої лиш гречки у боротьбі з популістами, що смаленого вовка на цьому з’їли, очевидно не вистачить для перемоги.

Тому-то президентський штаб вже і почав розігрувати вищезгадану історичну карту із порівнянням сучасної політичної еліти з політичної елітою часів УНР. Не на користь останньої, звісно. Частина пригодованих пропагандистів ще з початку зими полюбили нагадувати народу про те, що Грушевський та інші діячі тієї епохи не вміли домовлятися між собою і тому полишили боротьбу за реальну незалежність на півдороги до перемоги. Інші взагалі не цураються записувати «збіговисько бездіяльних інтелігентів» ледве не до лав більшовицьких посіпак, які здали Україну за шмат ковбаси на брата. А на противагу їм виставляється сучасна парламентська коаліція, яка нібито навчилася домовлятися між собою.

У когось, звісно, може виникнути логічне питання: а чому увесь цей спектакль треба підлаштовували під рік наступний, адже зараз є не менш значущий привід у вигляді сотої річниці проголошення незалежності УНР? По-перше, хвалитися зараз особливо нічим. Тема безвізового режиму з ЄС давно затерлася до дірок, закон про реінтеграцію Донбасу могли і не ухвалити, а на щось тонше на зразок збільшення кількості заводів та фабрик недостатньо освічена юрба не поведеться. По-друге, це виглядало б як фальстарт. Не забувайте, президентські і парламентські вибори пройдуть не цього року, а наступного. По-третє, сам факт злуки є цікавим з точки зору історичних збігів.

Це порівняння може здатися притягнутим за вуха (за великим рахунком, так і є), але Донбас-2019 для держави зі столицею в Києві мало чим відрізняється від Галичини-1919. Мова все ще про територію, на якій мешкає чимало (не так багато, як хотілося б, але все ж чимало) лояльних українців, про землі, над якими Київ зараз не має ані контролю, ані суттєвого впливу. І якщо станеться так, що окуповані території Донеччини та Луганщини дуже скоро впадуть до українських рук немов перезрілий плід, це не можна буде назвати інакше як перемогою. Так-так, навіть без озирання на можливі негативні наслідки.

За такого повороту подій і переобрання Порошенка президентом, і продовження життя БПП в статусі правлячої партії будуть автоматичними. Для більшості це буде цілком логічно, оскільки можливе повернення контролю над Донбасом означатиме закінчення якщо не вічної війни з Росією, то хоча б її активної фази. Світова практика показує, що подібним миротворцям серед голів держав народ подовжує термін правління без особливих питань.

Це, звичайно, лише план Б під вивіскою плану А, оскільки важко повірити, що Москва здується і здасться настільки швидко. А справжній план А – наочна демонстрація на словах переваг сучасної України над УНР, ЗУНР та іншими державними утвореннями тієї неромантичної доби. Часу на це чимало, щонайменше дванадцять місяців, а спічрайтери Петра Олексійовича, як відомо, досягли майже світового рівня написання пафосних промов. Так що далі буде.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!